Редакторка соцмереж Громадського по секрету розкаже нам усе
Вітання. Я Галя, мені 19, і я навчаюся журналістиці в перервах між роботою в медіа редактором соціальних мереж. На Громадському телебаченні я вже трохи більше ніж півроку, і можна трохи порозумничаю? Тобто розкажу, в чому щастя SM-ника.
Якщо ви думаєте, що знаєте, які міжнародні новини потрібні українській аудиторії, скоріше за все, ви помиляєтеся. Бо, звісно, розстріл християн в Єгипті, теракт у Кабулі — це все страшні трагедії, а візит Трампа до Саудівської Аравії — подія, за якою стежить увесь світ. А розуміти, як Росія впливає на Іран і чому Віктор Орбан так хоче закрити «грантожерський» Центрально-Європейський університет, вкрай важливо (Але ні). Так вважаєте лише ви і, добре, нехай ще я. Але українського користувача Facebook значно більше потішить новина про вакансію обіймача котів в Ірландії чи знайдену тушу невідомого створіння на узбережжі Індонезії.
Спершу мене це також дивувало і засмучувало. Мовляв, невже вони не розуміють. Але справа не в тому, що аудиторія якась неправильна, нерозумна чи неосвічена. Принаймні в моєму випадку цього точно не скажеш, бо аудиторія Громадського — все-таки люди, які ухвалюють рішення, переважно з вищою освітою та відповідним рівнем знань. Просто котики — наше все. (Насправді, ні). І скільки б не жартували, що SMM — це лише котики, із цим не можна погодитися. Бо у ЗМІ — це радше не маркетинг, а все-таки журналістика. Редактор SM має «перепакувати» матеріал, новину, репортаж з сайту у формат, зручний для аудиторії в соцмережах, зберігши при цьому зміст і головну тезу автора. Інакше журналіст образиться. Хоча і тут часто доводиться ризикувати. Журналіст, який дослідив дуже складну і, безумовно, важливу тему, за замовчуванням упереджено ставиться до свого матеріалу і вважає, що він буде цікавий читачу так само, як і автору. Відповідно, і формат подачі тексту в соцмережах він пропонує, виходячи з власного бачення теми.
Вона працює.
Але не можна змусити людину прочитати текст на 10 тисяч символів словами «Ну ей, це дуже важливо. Читай». Це не працює. Читач має повірити і сам зрозуміти, що йому це потрібно. А для цього ті 1-2 речення, які редактор винесе в пост, мають зачіпати, бути близькими. І отут працюють правила наближення інтересів, про які розповідають своїм студентам навіть законсервовані в радянській дійсності викладачі Інституту журналістики КНУ. Якщо в спецпроекті про життя на окупованих «Ісламською державою» територіях є хоча б слово про Україну (таке теж трапляється), треба користуватися. Так, це не зовсім чесно, і журналіст буде обурюватися зі словами «SM не зрозумів сенсу тексту, не прочитав його», але матеріал прочитають врешті-решт, бо користувач Facebook не зможе не помітити слово «Україна» над зображенням зруйнованого міста. Виграють всі, окрім редактора SM.
Навіть не казатиму, що доводиться постійно обирати важливіше. І відбувається це зазвичай суто на інтуїтивному рівні. Бо не існує якихось чітких правил вдалого посту. Що важливіше: літак, який впав на подвір’я на Житомирщині, чи вислання з Естонії російських дипломатів? От і я не знаю. А в цей час ще Джастін Трюдо може в благодійній акції взяти участь і дуже миле фото викласти. А Трюдо… ну, ви ж розумієте. Його будуть «лайкати», дипломатів трохи менше, а літак взагалі-то ж в Україні впав.
І ще трохи про наболіле, про міжнародне. Журналісти-міжнародники, будь ласка, пишіть просто і зрозуміло, розкладайте складні теми на маленькі цеглинки, жартуйте в текстах. Буде вам «плюсик» до карми. І десь у світі радітиме один SM-ник. А кілька тисяч людей читатимуть ваш текст. Звісно, це не лише про міжнародну журналістику, але от у ній люблять писати так розумно і правильно, що аж спати хочеться вже десь на 2 реченні ліду. Не треба. Це теж не працює.
А взагалі-то найбільше щастя для редактора SM — сутички в Києві, вибори президента США, теракт (вибачте), казус на сцені Євробачення або річниця Революції Гідності. Саме тоді, коли розвиток подій не зупиняється ні на секунду, і писати треба з такою ж швидкістю, а твої пости читають сотні тисяч людей, відчуваєш, що все не дарма, і що це все комусь потрібно.
Усім peace and love.
Поділилася Галина Вахтіна