Медіа як хобі, Facebook як робота

Чому не варто йти в журналістику, як збудувати найуспішнішу в Україні сторінку у Facebook і хто готовий працювати на Громадському безкоштовно — розпитали Артема Арутюняна, нового head of digital Громадського. У 22 роки він має, що розповісти і чого навчити, не лише студентів-журналістів, а й досвідчених колег.

Це інтерв’ю ми писали в неділю після 10 вечора, коли робочий день давно вже закінчився (два дні тому насправді), а в редакції лишився хіба нічний редактор сайту. І це звичайна справа, коли працюєш із соціальними мережами, а тепер — ще й розробкою сайту.

Ти нещодавно очолив діджитал Громадського. Це було в планах чи стало ситуативним рішенням?

Це було ситуативно. Медіа — це організм. Коли якийсь орган в організмі хворіє, знаходяться інші здорові органи, які намагаються частково, чи повністю виконати функцію хворого. І так вийшло, що здоровим органом, який погодився, став я.

Для розуміння варто розказати про твій прихід на Громадське. У тебе ж особливо тривала історія з ним. Розкажи, як ти пішов і чому вирішив повернутися.

Це була осінь 2014, і настрій всередині колективу дуже змінився. Люди знали свою місію, але не знали, як до неї йти. Амбітних цілей у проекту вже майже не було. Усі вважали, що глядач має любити нас за замовчуванням. Не думали над новими проектами та змінами. А я втомився і вирішив пошукати щось нове. У 2016 мене знову покликали. Мені дуже боліло за SM (соціальні мережі — ред.), який залишився, і взагалі за Громадське, яке частково втрачало аудиторію. Спершу, це мало бути хобі на кілька годин на день. Але не склалось, і тепер я тут живу.

Чому взагалі медіа? Ти прийшов абсолютно з іншої галузі, зовсім не гуманітарної.

Я і не збирався ніколи в медіа працювати і не асоціював себе із медіа. Ніколи не дивився ТБ, хіба ще в школі, коли на «Новому каналі» показували «Друзів». А потім в моє «село» прийшов інтернет. Там було цікавіше, швидше, більше і змістовніше.

Взимку 2013 я побачив перші стріми Громадського і зрозумів, що мені подобається медіа такого формату. Воно було іншим, давало те, що не давало телебачення — стріми, відвертість, простоту, бекстейдж внутрішньої кухні. Я цього не бачив ніколи, і це було цікаво.

Чому саме Громадське?

В якийсь момент я зрозумів, що Гро (це так з любов’ю про Громадське — ред.) робить великий внесок в моє життя, ринок медіа, і може вплинути на країну. Написав Ромі (Скрипіну, співзасновник Hromadske.tv, колишній голова громадської організації «Громадське телебачення» — ред.), запропонував волонтерську допомогу, придбав квиток «Мурманськ — Київ» і вже зранку був у Києві на 13-ому (офіс Громадського розташований на 13 поверсі — ред.). Так і залишився тут.

Коли ти випусковий режисер, редактор дня, а взагаліто ти sm-ник. Прес-конференція Януковича з Ростова. Зліва направо вниз: Алла Кошляк, Артем Арутюнян, Богдан Кутєпов та Євген Спірін в ньюсрумі Громадського

Громадське перебудувало сітку мовлення і відмовилося від студійних випусків новин. Які ще зміни готуєте?

Найбільші зміни заплановані на осінь. Була прийнята нова стратегія, і вона амбітна. Переважна більшість команди зрозуміла вектор, у якому має рухатися проект, які люди їм потрібні, і що треба робити в цьому та наступному році.

Чи вдалося відновити імідж і репутацію Громадського?

Це як подивитись. Але я думаю, що поки ні. Але прес-секретар президента може публічно нам пропонувати спортивні шоу за участі першої леді під час першої прес-конференції президента за рік (жартома — ред.).

Громадське критикують як грантожера. Як і коли воно зможете заробляти? Чи може взагалі в Україні медіа бути суто бізнесом? З ідеєю, але бізнесом.

Медіа може вийти в плюс. Але яке? Жоден телеканал в Україні не є прибутковим. Та й найдорожча реклама — прихована, політична.  Сайт себе сам може окупити, а телебачення… — це дуже дорого.

Якщо говорити про Громадське, у нас в команді з’явився сильний маркетинг сейлз директор Растислав Ріго. Уже цього року ми почали заробляти.

Якщо говорити про гранти та donate, навіть, якщо припиняться всі надходження, Громадське житиме. Будуть люди, які працюватимуть тут безкоштовно, і я в тому числі. Ми розуміємо специфіку проекту і щасливі мати тут свободу, і працювати за тих умов, які ми маємо. Коли ти знаєш, що ніхто не може прийти і змусити тебе робити те, що суперечить твоїм цінностям та цінностям медіа.

Але донейт в історії Громадського був успішний. Ми стали першим проектом, який на «Спільнокошті» (платформа для крайдфандингу — ред.) зібрав понад мыльйон гривень. Розуміючи, для чого існує проект і навіщо незалежний мовник, люди жертвували нам. Але почалась війна, і більшість коштів, які могли б йти на пожертви, віддавали волонтерам, на армію. І, напевно, медіа не може просити гроші під час війни. Цього не зрозуміють. Мені здається, лише дуже обізнана людина може спонсорувати медіа під час війни.

Не всі знають, але сторінка Громадського у Фейсбуці за охопленням аудиторії — лідер в Україні  і випереджає навіть деякі європейські ЗМІ. У неї не вкладалися гроші на рекламу. Розкажи, як збудувати сторінку з такими охопленнями без грошей і великої команди?

Ну перше — це контент. Він, звісно, вирішує в більшості випадків.

Друге — це компетенції SM-відділу та кожного редактора. Це не люди, які просто в потрібний час copy-paste-тять лінки, картинки у правильний час. Це журналісти, які вміють перепакувати контент у зручну для аудиторії форму. І цим потрібно жити. Щодня вчитись та допомагати один одному в команді. Шукати нові формати, розуміти свою аудиторію, їхні вподобання та поведінку.

Люди часто недооцінюють можливості SM-відділу і важливість компетенції SM-редакторів. Багато медіа в Україні і закордоном ідуть у соцмережі. І Facebook почав із цим працювати: вони створили курси для журналістів і просувають ідею, що «Facebook — це про новини частково», і вони готові забрати телебачення в лайв.

Але ж SM — це не лише Facebook. VK, приміром, недооцінюють в Україні?

VK дуже недооцінюють, я б навіть сказав, що Однокласники в Україні недооцінюють, бо вони все-таки в топ-10 сайтів Україні, і це дуже велика аудиторія. Аудиторія у VK, як не дивно, дуже патріотична. Так, це — російська компанія (насправді, кіпрська — ред,). А недооцінюють, бо не знають підхід до цієї аудиторії. Вона не гірша, і не краща, а просто інакше сприймає контент. (Інтерв’ю писали до указу про блокування російських сайтів — ред.)

У Громадського є прекрасний кейс із Джамалою у VK.  Після перемоги Джамали на відбірковому турі Євробачення ми запропонували їй зробити у нас трансляцію «Вконтакті». Але це мав бути не просто її виступ, а й розмова про кримських татар. Тобто вона не лише музикою могла донести щось, а й проговорити своїй і нашій аудиторії, яка не цікавиться темою кримських татар, цю проблему завдяки специфічному контакту. Лайв у проекті «Громадське PRO» тоді дивилися 17 тисяч глядачів. Ми змогли прокомунікувати з цією аудиторією важливу проблему, бо формат був цікавий.

Які медіа відбулися?

З останніх — «Платформа» та «Новое Время». «Медуза» відбулась і доволі вдало. Вони знайшли свою нішу і задали планку для російських і частково українських медіа.

Що найважливіше в редакційній команді? Як ти збирав команду?

Цінності, бажання навчатись, довіра та відповідальність. Все інше — можна набути. Я пробував переманювати людей з агенцій, пробував брати ніби дуже досвідчених, але якщо немає бажання вчитись чомусь новому або визнати, що ти не дуже добре працював раніше — нічого не вийде.

У мене вийшло набрати команду людей, які прийшли без глибоких знань про професію, але ціннісно були наші. Залишилось лише навчитись. Кілька місяців і вже мав профі, яких дуже мало на ринку.

Чого бракує українським ЗМІ, журналістам?

Українській журналістиці бракує якості, журналістів, редакторів та форм. Ринок дуже перегрітий і зіпсований. Моя порада абітурієнтам — не йдіть у журналістику. Почекайте кілька років, коли з’явиться хороша освіта, нові медіа або ідіть на Громадське. Ми самі щодня вчимось і вас навчимо.

Добре, а якщо не про журналістську освіту, а про твою. Чому ти покинув навчання? І що тобі дав університет?

Покинув, бо розумів, що ВНЗ це — не моє. У сфері IT можна отримати якіснішу освіту онлайн, не прив’язуючись до університету. І дуже рідко саме диплом потрібен кодеру. Це спокійно можуть бути навіть різні сертифікати від топ-компаній про курси. Універ навчив краще планувати час, бо я намагався ще й працювати в той час.

Фото з особистого архіва Артема Арутюняна

 

Розпитувала Галина Вахтіна

ПОДІЛИТИСЯ:

Leave a Reply

Top