Медіаосвіта по-данськи

Українська журналістка Оксана Піддубна розповіла про свій шлях до улюбленої професії, досвід життя та навчання у Данії та про робочі будні, що переросли у справжнє захоплення.

Оксано, ти навчалася у Львові на перекладача, потім здобула фах видавця та редактора у Києві. То чому все-таки обрала журналістику?

Мені завжди подобалася ця професія, з дитинства я любила дивитися різні програми і прагнула стати журналістом. З першого разу вступити до Інституту журналістики мені не вдалося. Тому я дійсно рік провчилася у Львові на перекладача арабської мови, після чого зрозуміла, що це не моє і що я все-таки хочу бути журналістом. Тоді я знову вступала до Київського університету, однак мені не вистачило одного балу, аби пройти на «Журналістику». Натомість я потрапила на бюджет за напрямом «Видавнича справа і редагування». Зараз я працюю як журналіст, однак зовсім не шкодую, що вчилася на видавця: про книжки я знаю тепер більше, ніж мої колеги-журналісти.

Що у своїй роботі ти любиш найбільше?

Досить важко відповісти. Мабуть, найбільше мені подобається комунікувати з людьми. Я люблю живе спілкування. Також цікаво брати інтерв’ю, давати голос тим, хто, можливо, його не мав би. Мені дуже подобається  розповідати чужі історії, бо це може комусь допомогти і змінити щось у його житті.

Як ти потрапила на навчання до Данської школи медіа та журналістики?

Коли я вчилася на магістратурі в Українському католицькому університеті, у мене була можливість вибрати університет за кордоном, до якого я б могла поїхати вчитися на семестр. У Данській школі медіа та журналістики (The Danish School of Media and Journalism) раніше навчалася моя знайома. Тож я вирішила, що це дуже хороший варіант і подала туди свою анкету від університету. Через кілька місяців мені повідомили про те, що я зарахована і отримуватиму стипендію, яка покриватиме і проживання, і навчання. Так я і поїхала вчитися у Данію на півроку. Це був сертифікований курс з міжнародної тележурналістики. Мені дуже сподобався цей досвід, я побачила дуже гарний приклад того, як можна вивчати журналістику і теоретично, і практично.

У чому, на твою думку, полягає принципова різниця між фаховою підготовкою журналістів в Україні та в Данії?

У Данії навчання журналістики базується на сучасних методах та новаціях. Там вчать насамперед того, що теорія повинна бути нерозривно пов’язана з практикою. Якщо в Україні багато ЗМІ сприймають студентів-журналістів як безкоштовну робочу силу, при цьому нарікаючи, що українська школа журналістики не дає необхідних навичок та вмінь, то в Данії такого немає. Там більшість матеріалів, над якими працюють студенти, придатна для того, щоб їх продавали газетам, телеканалам, сайтам. Таким чином данські студенти-журналісти одразу розуміють, навіщо роблять ту чи іншу роботу і як вони можуть отримати за неї грошову винагороду.

Професійні й технічні стандарти в Данії вищі за українські. Людина, яка не має досвіду роботи в практичній журналістиці, не викладала б у данському університеті. Натомість в Україні ми маємо безліч кандидатів наук, які називають себе журналістами, але жодного дня не працювали у ЗМІ. Наша освіта у сфері журналістики дуже теоретична й орієнтована не зрозуміло на кого. На жаль, не вистачає усвідомлення того, що журналістика – це не наука, а ремесло, де присутня комунікація. Їй повинні навчати практики, які собаку на цьому з’їли. В Україні цього не розуміють і продовжують викладати радянські предмети за радянськими підручниками.

Я дивуюся, яким чином ця система ще тримається. Хоча, вже зараз вона тріскається по швах, і я сподіваюсь, що скоро у нас відбудуться зміни.

Яке враження на тебе справили данці як народ в цілому?

У Данії дуже хороші люди: ввічливі, інтелігентні, виховані. Мені дуже сподобалося те, як данці ставляться до чужого особистого простору. Наприклад, вони ніколи першими не заговорять до вас в автобусі чи на вулиці. Водночас, люди там дуже відкриті і завжди готові допомогти тим, хто приїжджає до їхньої країни. Можу сказати, що Данія – це країна, з якої ми маємо брати приклад хоча б у тому, як поважати себе та поважати інших.

Чи виникало у тебе бажання залишитись у Данії та працювати там журналістом?

Залишитись я не могла, адже треба було повернутись додому, щоб закінчити університет. Можливо, колись я приїду в Данію ще раз, але поки що це лише плани. До того ж там досить складно знайти роботу, що відповідала б амбіціям, бажанням та кваліфікації. Хоча Данія – дуже розвинена країна, де англійська мова умовно вважається другою офіційною, все ж необхідно добре знати данську мову, яка є дуже складною. А журналістика в моєму розумінні – це професія, в якій треба гарно володіти словом. Тому мені є над чим працювати.

У яких українських та закордонних медіа ти вже встигла попрацювати?

Я стажувалася в міжнародному відділі «Українського Тижня», потім на каналі «ТВі» та в інформаційному агентстві Thomson Reuters. Також деякий час працювала в бюро журналістських розслідувань «Свідомо». У Данії працювала на національному телеканалі DR2. Зараз працюю журналістом на  BIGGGGIDEA. Також деколи дописую до MediaSapiens та інших видань.

Які теми тобі найбільше подобається висвітлювати як журналісту?

Мені дуже подобається соціальна журналістика. Я люблю висвітлювати різні аспекти людського життя, розкривати нові особистості. Також останнім часом я багато пишу про культуру та кіно. Можна сказати, що мені подобається все, що не стосується політики, яка для мене в певний момент перестала бути цікавою настільки, аби про неї говорити чи писати.

 

Фото з особистого архіву Оксани

 

Спілкувалася Аліна Луценко

ПОДІЛИТИСЯ:

Leave a Reply

Top