Ситуативний щоденник мандрівника
Моєю домашньою заготовкою нотаток про подорож було приблизно наступне: … перше, або друге (дивлячись з якого боку рахувати) по мейнстрімності українське місто для відпочинку та відсторонення від буденності, — бо бюджетне за вартістю квитків, бо все одно дешевше за #безвіз. Перлина О. Але я тут не через оригінальність. Бо це ж місто-легенда. Кожен будинок просочений історією, як медовик сметанним кремом. До речі, про їжу: тут справжній гастрономічний культ, ресторанів — море. І море, воно прекрасне. Травневе/червневе (все одно прекрасне) море і весняні люди навколо…
У принципі, так воно почасти і є, але як кажуть художники, мистецтво лакує навіть недоліки. Як говорить Кіра Муратова, відома режисерка і гордість одеситів, літературна Одеса мені подобається більше, ніж реальна. Її добряче опоетизували. Ми самі підносимо цей трохи брудненький, місцями занедбаний і такий, що розсипається на частини перл в перл романтичний, атмосферний і маргінальний. Так, тут знімали «Ліквідацію», тут проводять екскурсії кримінальним світом, а в брендових магазинах обов’язково сидить страж-муркіт, ввечері на кожному кроці музиканти, а жителі пишаються тим, що вони Її жителі. Але гордість ця часто не виливається в щось більше: наприклад, щоб прибрати тротуар.
Але О., ми з тобою були на «ти» ще з привокзальної станції, коли в твоєму старому гуркітливому обшарпаному трамваї везли поцуплену арматуру безбілетники (назвемо їх так), коли посеред міста розрита канава і ти чепурний розумієш, що ні, не усюди тут пройдуть твої білі кросівки.
О. не чекає на тебе, вона живе так, як їй зручно і не збирається вмиватися до твого приїзду, тому що це було б фальшем. Адже пані О. віддає перевагу природності, вона прямолінійна, як Потьомкінські сходи, закриті на ремонт. З нею завжди потрібно бути напоготові, бо вона і камінець на голову може кинути.
Фото автора.
Насолоджувалася Одесою і вам пропонує
Ольга Усачова