Іронія долі “Мадам”: кіноісторія про сучасну Попелюшку

Чому треба бачити історію про іспанську Попелюшку, яка працює у Франції в американській родині? (Насправді все не так заплутано, але трошки є.)

Фото IMDb

А тепер все по черзі. Заможне американське подружжя Енн (Тоні Коллетт) та Боб (Гарві Кейтель) влаштовують звану вечерю, але син Боба Стівен, молодий письменник і гульвіса, стає незваним гостем й 13-им за столом. Енн вважає, що 13 – нещасливе число, а тому має швидко знайти 14-ту особу. Найшвидшим, на перший погляд, вирішенням цієї «проблеми» стає обрати покоївку, іспанку Марію (Россі де Пальма), 14-ою гостею на вечерю.

Фото IMDb

Марія погоджується не одразу, бо вона далека від вищого світу, до того ж, має іспанський акцент. Та забобонність Енн переважає над можливими наслідками такого експерименту. Господиня дому дає пораду Марії менше їсти, менше пити і менше говорити.

Трейлер:

 

Переборовши невпевненість, Марія опиняється за столом та ще й у центрі уваги публіки. Вона розповідає дотепні, але досить відверті для «вищого світу» анекдоти, чим привертає увагу британського арт-дилера Девіда Моргана (Майкл Смайлі), впевненого, що його співрозмовниця – принцеса обох Сицилій зі знатного роду Бурбонів. Про це його встиг попередити «13-ий зайвий» Стівен. Саме після цієї яскравої званої вечері Стівен надихається ідеєю написати книгу про Мадам, черпаючи матеріал для свого твору із нового життя Марії, яке він сам ненароком їй влаштував. Через це життя усієї родини йде незвичним для них чином, але водночас дозволяє повірити Марії в інший сюжет розвитку подій у сценарії її власного життя. Адже Мадам любить хепі-енди.

Фото IMDb

«Мадам» − це не стільки одна з варіацій на тему сучасної Попелюшки, скільки кіно про те, що у ХХІ столітті класові бар’єрі залишаються такими ж, як і кілька століть тому, коли багаті продовжують принижувати нижчих за соціальним статусом, прикриваючись ситуативними компліментами із ввічливості, але насправді вважаючи їх людьми другого сорту. Багаті до того ж готові сприймати специфічну красу тільки у подібних собі, у «слабших» ті самі особливості зовнішності стануть приводом для осуду, якому психологи відвели чергову поличку у шафі «-ізмів» − лукізм (англ. lookism), або дискримінація за зовнішністю.

Фото IMDb

Режисер Аманда Штерс говорить у своєму фільмі про особисте щастя, тому що кожен, незалежно від статі, національності чи економічного статусу, має право на любов. На жаль, нам досі доводиться про це нагадувати. На щастя, таке кіно, як «Мадам», доносить важливі речі без менторства і награних страждань, а з тонким гумором й енергійним музичним оформленням, зокрема від маловідомого у нас французького композитора Вільяма Шеллера.

 

Радить Ольга Усачова

ПОДІЛИТИСЯ:

Leave a Reply

Top