3 листопада Міністр охорони здоров’я Максим Степанов заявив, що “ситуація змінюється на катастрофічну” через швидке збільшення захворювань на коронавірус. У той виявили 8899 випадків захворювання на Covsd-19, 27 листопада позначка сягнула максимуму – 16294 хворих. Після низки хаотичних впроваджень та скасувань карантинних обмежень ми повертаємось до того, що нас знову “закриють” вдома з 8 січня. Перший локдаун у країні діяв із 12 березня по 8 червня.
Format21 розпитав людей із різних сфер про те, як вони пристосовувались до нових умов та як пандемія змінила їхні життя і погляди з початку буремного 2020 року.
Паніка? Яка паніка?
Навесні, коли про коронавірус тільки заговорили, спостерігався чіткий поділ населення на два табори: тих, які переймалися, і тих, хто не вірив у коронавірус. “Люди, які працюють та навчаються, більше переймалися проблемами, які приніс локдаун, ніж самою хворобою. Кількість “віруючих” в коронавірус збільшилась прямо пропорційно захворюваності. Однак, люди продовжують жити звичним життям, до якого повернулись після послаблення обмежень в червні”, повідомила Українська Правда в червні. Хіба тільки маски та антисептики стали незмінними аксесуарами.
“Яка паніка? Що навесні, що зараз, люди дуже легко ставляться до пандемії. Я от заходжу до автобусу і бачу картину: в масках лише половина, і те частина одягли не через страх захворіти, а тому що не хочуть штрафи платити. Одного разу не втримався і зайшов до автобусу зі словами: “Вітання безсмертним!” – розповідає сімейний лікар Харківщини, який попросив про анонімність.
“Коли нас закрили вдома навесні, ми з чоловіком ходили в магазин по черзі і після дев’ятої – за годину до закриття супермаркету. У кожній кишені по антисептику, маски з фільтром, нічого не торкаємось руками, носи не чухаємо. Постійно траплялися відео з Італії, а потім зі Сполучених Штатів, де лікарі плакали та закликали сидіти вдома, а ввечері я йшла до супермаркету і обов’язково бачила людей без масок. У Харкові маски стали невід’ємним атрибутом лише восени, коли в кожного з’явився знайомий, який перехворів. Хоча, досі маю знайомих, які не турбуються про безпеку і носять маски, бо в магазин чи в транспорт не пустять.” – зазначає Вікторія, мешканка Харкова.
“Пам’ятаю, як 23 січня їду в автобусі і читаю новину: “Кількість хворих у Китаї на пневмонію нового типу, спричиненої коронавірусом, зросла до 617 осіб. Найбільша кількість хворих – 444 – в провінції Хубей”. Хубей… Так це ж Ухань! І мій друг Патрик зараз має бути там, згадала я. Мій давній знайомий з Естонії вчився в Уханському Університеті і бачив спалах хвороби в Азії на власні очі. 23 січня він мав повертатися до Ухані з Бангкоку, де проводив канікули, але скасував квиток: “Там жах якийсь відбувається. Усі бояться і я теж, тому лечу додому, в Естонію.” Після цього сумнівів в серйозності хвороби вже не було, але я не вірила, що вірус міг дістатися України і поширитись до таких масштабів, як зараз. Не можу сказати, що мені було страшно. Я більше переймалась можливістю нормально завершити останній курс університету і влаштуватися на роботу.” – ділиться спогадами Анна, цьогорічна випускниця харківського університету.
Челендж для медицини
Прихід коронавірусу в Україну став серйозним випробуванням для фарміндустрії.
У перші дні весняного карантину зникли з полиць засоби особистого захисту. Через загальне нерозуміння ситуації люди скуповували усе, що радили медіа та політики; окрім масок та антисептиків люди розмітали противірусні препарати, жарознижуючі та антибіотики, специфічні препарати від малярії та вовчака, повідомив Укрінформ у квітні. У відповідь на дефіцит почалась самодіяльність: вдома готували антисептики та шили маски з хустинок і марлі. Упродовж літа обсяг виробництва зріс, а ціни знизились. Зараз вартість одноразової маски коливається від 3 до 10 грн, тоді як навесні можна було побачити і за 25 грн. З вересня, коли кількість захворювань почала різко зростати, підскочив попит на ліки для верхніх дихальних шляхів, зазначають фармацевти.
“Весною, коли все починалось, в основному брали маски та дезінфікуючі засоби. Хворіло мало людей, тому препарати надходили в звичайних об’ємах, але з оберту, звісно, різко зникло усе необхідне. У дефіциті був також парацетамол та зріс попит на цинк та вітамін С 500. Зараз це все поставляють в більших обсягах, хоча і з перебоями. Із більш серйозних препаратів – антибактеріальні та антибіотики, їх варто вживати лише за призначенням лікаря, але деякі беруть “про всяк випадок” – розповідає Володимир, фармацевт із Сєвєродонецька.
Медики ж зазначають, що держава ускладнює їхню роботу і не убезпечує від вірусу. Сімейних лікарів не вважають за перших контактних осіб, хоча вони перші, до кого звертаються люди з симптомами коронавірусу. З весни лікарі змінили підхід до лікування хворих: лікують не стільки Covid-19, як його наслідки.
“Ситуація з COVID-19 значно ускладнила роботу сімейних лікарів. Справа в тому, що 70% хворих проходять через прийом сімейного лікаря, а лікар ніяк не захищений. Мобільним бригадам доплачують за контакт з “ковідними” хворими, а сімейникам – ні. Через це багато лікарів хворіють. Треба подякувати міжнародним організаціям, зокрема, організації “Лікарі світу”, що надала нам захисні маски, рукавички, провела навчання медперсоналу, як зберегти своє психологічне здоров’я при постійному ризику захворіти. На 2021 рік виділені кошти на вакцинацію, але її зроблять лише тим, хто в першій групі ризику – 20% населення. Сюди входять працівники мобільних бригад, лікарі інфекційних відділень, але не сімейні лікар,” – зауважує Роман Пиж, головний лікар Центру первинної медико-санітарної допомоги Рубіжанської міської ради.
“Зараз доводиться працювати у дуже складних умовах. Сьогодні (19.11.2020) нам виділили 226 додаткових місць для хворих на коронавірус. Однак ці місця виділені за рахунок скасування планових госпіталізацій та операцій. Лікарі працюють практично без вихідних, при цьому лікарі всіх напрямів. З весни змінилися підходи до лікування. Навесні ковід вважали суто респіраторним захворюванням і відправляли на лікування в інфекційний відділ. Тепер лікують не стільки коронавірус, скільки хвороби, спровоковані ним. Дуже багато зараз операцій з ампутацій кінцівок у хворих на діабет, переповнений кардіологічний відділ,” – розповідає Наталія Коверга, заступниця головного лікаря Лисичанської багатопрофільної лікарні.
Тестування
За даними МОЗ, станом на 1 грудня, за весь час пандемії в Україні провели 4,607,034 ПЛР-тестувань За словами головного санітарного лікаря Віктора Ляшка 12 листопада, приватні лабораторії проводять 30% усіх ПЛР-тестів.
Ми опитали 70 випадкових жителів Харківщини та дізнались, що 80% швидше оберуть чи вже обрали робити ПЛР-тестування в приватній лабораторії. Серед причин – зробити ПЛР-тест безкоштовно в державній лабораторії можна лише за наявності запалення легенів, а система проведення досліджень не завжди ефективна.
Вікторія, мешканка Харкова, яка перехворіла на коронавірус, розповідає: “На КТ мене направили на 7 день хвороби. Дзвоню до клінік – всюди розписано на два тижні вперед. Лише завдяки знайомому вдалося зробити КТ через 2 дні, а так чекала б днів зо 10. КТ виявило запалення і я могла здати безкоштовний ПЛР-тест. Але і тут комедія не закінчилась: тести приймають лише раз на тиждень в середу! Тож, коли я нарешті здала його, він вже показав негативний результат. От так все і робиться. А гроші на ПЛР-тести йдуть шалені. Смішно дивитись на цю неспроможність влади раціонально витратити кошти бюджету.”
Гаряча лінія
З 2 листопада в МОЗ почав діяти єдиний телефон (0 800 60 20 19) контакт-центру МОЗ з питань COVID-19. Гаряча лінія створена радше для того, аби підказати хворим, що їм робити в разі виявлення симптомів. Консультацій щодо лікування оператори не дають. Під час дзвінка, почувши перелічені симптоми коронавірусу, операторка спитала, чи є можливість потрапити на прийом чи зв’язатися з сімейним лікарем. Врешті жінка продиктувала номери лікарів, які можуть надати консультацію по телефону. Про інші гарячі лінії з питань COVID-19 не чула.
Номери гарячих ліній для кожної області, що з’явилися на сайті МОЗ 25 травня 2020 року, працювали зі збоями.
Малому бізнесу – бути
Власники малого бізнесу отримали серйозні “уроки” під час першого локдауну. За майже три місяці карантину 29% бізнесів припинили роботу; 6% підприємців повністю закрили бізнес, у цю категорію потрапив переважно мікро- та малий бізнес – повідомляє Економічна Правда. “Якщо для великих компаній це (другий локдаун – ред.) означатиме відмову від розвитку і довготривалу стагнацію, то для малого бізнесу – це питання виживання,” – зазначають у Європейській Бізнес Асоціації. Двоє представників бізнесу в Україні опинилися в різних ситуаціях: За даними дослідження Економічної Правди, ресторанний бізнес та освітні заклади опинилися по різні сторони барикад: заклади харчування зазнали серйозних фінансових втрат, тоді як заклади освіти подекуди змогли навіть збільшити свої прибутки.
Ми поспілкувались з представниками обох видів бізнесів.
“Чи панікувала я? Напевно, найбільший страх керівниці школи – це викладач, який серед року каже: “В мене змінилися плани” і залишає 7-8 груп. Карантин не був таким вже страшним випробуванням!” – сміється Юлія Соколова, власниця харківської школи англійської мови Present Simple.
Цьогоріч школа планувала запустити франшизу, але через локдаун потенційні франчайзі скасували домовленості. Попри те, що міська влада Харкова відтягувала локдаун міста, власниці було очевидно, що місто теж рано чи пізно закриють, і треба переходити в онлайн. За 5 днів школа переформатувала процес навчання і перейшла на дистанційне. Тоді ж школа зіштовхнулася з недовірою людей до дистанційного навчання, відтоком клієнтів, комп’ютерною неграмотністю і незібраністю деяких учнів.
“Як і будь-який бізнес, ми мали труднощі, але не можу сказати, що нашій сфері навчання не пощастило. Ми обрали стратегію давати більше за ті ж гроші. Нашим завданням було показати, що дистанційні заняття можуть бути якісними, і за них є сенс платити таку ж ціну, як і за заняття в класі.
Юлія зазначає, що під час другого локдауну школа знову втратить частину учнів, проте зараз власники бізнесу отримали час, аби адаптуватися до нових умов і набрати лояльних клієнтів.
Коли львівський ресторан Salalat закрили на весняний карантин, команда вимушено адаптувалась до нових умов. З 16 березня заклад закрився на карантин і працював у режимі доставки через сервіс Glovo. Клієнтів заклад заохочував знижками на страви. Орендодавці пішли на поступки та зменшили орендну плату, тому заклад міг “вільніше дихати”. Не падати духом власнику Олегу Андріюку допомагала по-бойовому налаштована команда.
“Звичайно, хотілось би підтримки від влади, бо як-не-як ми і робимо робочі місця в цій країні, і платимо не малі податки, але тут…. без коментарів. Та не було б щастя, якби не горе! Уся робота оптимізувалася, відсіялись зайві люди, які протирали штани і робили видимість роботи. Круто те, що цей локдаун допоміг вирішити питання, до яких руки не доходили, коли були люди в закладі. Я думаю, ні для кого не було загадкою, що він (другий локдаун – ред.) буде. Трошки дискомфортно, що влада ніяким чином не допомагає бізнесу, а своїми діями буквально руйнує його власноруч, але підприємці вже давно звикли до цього”, – зауважує власник ресторану.
Заклад Salalat готовий до нового локдауну і ставиться до нього оптимістично за умов, якщо орендна плата буде зниженою, і доставка їжі працюватиме надалі.
Освіта: все ще дуже перспективно
Система навчання як у школах, так і в університетах зазнала змін. Зараз викладачі краще налагодили процес навчання і підлаштувалися під нові умови, але система досі не досконала і є те, що варто покращувати. Вчителі шкіл мають лише рекомендації МОН щодо викладання, які, фактично, не є обов’язковими до впровадження. Залишається сподіватись на сумлінність вчителів шкіл. Вищі навчальні заклади не отримували рекомендацій щодо організації навчального процесу – тільки про створення безпечних умов навчання, – тому діють на свій розсуд.
Студент 4 курсу ХНУ імені Василя Каразіна каже, що зараз дистанційне навчання налагоджено набагато краще. Навесні, коли тільки почалися дистанційні пари, чи то студенти, чи то викладачі на них не приходили – були на різних хвилях.
“Багато пар випадало. Ти просто заходиш в Google Classroom, прикріпляєш документ з виконаним завданням, або не робиш цього, і все”.
Зараз викладачі таки змогли налагодити процес навчання: пари проходять в Zoom чи Google Meet, комунікують через месенджери чи в “класрумі”. З того, що залишилось без змін – стандартні і неефективні практики проведення пар, ділиться студент. Це не стосовно дистанційки, а загалом про процес навчання: на деяких парах читають текст по одному реченню. Так було за очної системи і продовжується на дистанційці. По-друге, деякі викладачі мають звичку просити писати від руки і потім надсилати фото роботи. З першої дистанційки пройшло більше півроку, а викладачі не змінюють свої підходи до навчання.
“На щастя, не всі викладачі так роблять. У цілому, як і більшість студентів, до дистанційки ставлюся позитивно”.
Мама п’ятикласника Юлія Соколова зазначає, що для її дитини ефективніше очне навчання, оскільки батькам, які працюють, важко контролювати процес навчання, а дітям постійно потрібна допомога і нагадування. За півтора тижні дистанційки восени Юлія переконалась, що навчання організовано краще, ніж навесні.
“Є викладачі, які дуже лояльні до дітей, за що я як мама дуже вдячна, розуміли, що вони потребують адаптації. Зараз мій син в такому віці, що потрібно навчити його навчатися у нових умовах, потрібно контролювати: підключився до уроку чи ні, виконав завдання чи не виконав? Для працюючих батьків це складно, тож йому однозначно треба очне навчання! Але я вірю, що школи у майбутньому будуть спроможні вирішити це питання у разі дистанційного навчання.” – Юлія Соколова
Працювати не можна відкладати
Локдаун по-різному вплинув на населення, яке працює. Представники інтелектуальних професій зазнали меншого впливу, адже мали змогу працювати віддалено, а робітничих – нерідко були вимушені навіть покинути роботу, бо не мали змоги добиратися до місця через призупинення громадського транспорту. В травні Мінекономіки прогнозувало різке зростання безробіття серед осіб віком 15-70 років у 2020 до 9,4%, у порівнянні з 8,2% у 2019 році. “На початок карантину у нас була 361 тисяча зареєстрованих безробітних, сьогодні – 420 тисяч. Ще місяць тому було 396,” – повідомив 10 грудня прем’єр-міністр Денис Шмигаль.
“Я працюю головним бухгалтером, маю бути в офісі, бо там і комп’ютер робочий, і всі необхідні папери. Коли ввели локдаун, перевезла усе необхідне додому. Не знаю, чи зробила б я це, якби не зупинили міський транспорт. Можливо, їздила б на роботу. Маю знайомих без своїх автомобілів, які не мали змоги працювати віддалено і їздили в офіс: когось знайомі на машині підкидали, хтось на “попутках” під’їздив. Не можу сказати, що щось кардинально змінилося в роботі. Лише діти на голові сиділи і важко було зосередитися. І, звісно, зарплату врізали, бо перейшли на неповний робочий день через втрату клієнтів. Якщо нас вдруге “закриють”, знову перевезу свій офіс додому. Я можу вважати себе щасливицею, бо маю змогу працювати дистанційно,” – розказує Вікторія, мешканка Харкова.
“Перед початком карантину я працював в Епіцентрі. Живу далеко від місця роботи, тому їздила громадським транспортом. Коли його зупинили, деякі працівники – і я теж – відкрили відпустку за свій рахунок. Хоч Епіцентр в Харкові продовжував працювати, їздити на роботу не було можливості. Хіба тільки таксі, але тоді й сенсу працювати не було б, бо лише на дорогу витрачав би більшу частину зарплати. Тому сидів вдома і час від часу їздив на роботу продовжувати відпустку. Зараз працюю в аптеці і сподіваюсь, що навіть якщо станеться другий локдаун, її не закриють і я матиму роботу.” – ділиться Олег, мешканець Харкова.
ВИСНОВОК
Випробування локдауном по-різному вплинуло на життєвий лад українців: хтось зазнав відчутного удару, а хтось без зусиль адаптувався. Проте, узагальнюючи, можна сказати, що другий локдаун вже не буде таким болючим, як перший. Люди вже знатимуть, як діяти, бо досвід першого локдауну змусив вигадати свій план Б.
*імена, прізвища деяких людей не вказані за їхнім бажанням. Світлини взяті із відкритих джерел.
Олександра Корж, Харків. Вікторія Пилипенко, місто Сєвєродонецьк, Луганська область. Матеріал підготовлено в рамках Проєкту Всеукраїнського репортерського пулу