Дипломатія – це не завжди пафос й офіціоз. Іноді це й дешева паста в їдальні ООН, краєвиди, що відволікають від роботи, люстри і трохи культурної пиятики. «А так усе інше стандартно», – каже наш співрозмовник.
Спілкувалися ми з українським студентом Артемом Даточним. Він вивчає міжнародне право в Гаазькому університеті прикладних наук і спостерігає за дипломатичними процесами зсередини. Про Моделі ООН, голландське лицемірство та російські витребеньки читайте в розповіді з перших вуст.
Із розмахом у Нью-Йорку
Замість формального проекту в нашому університеті можна поїхати на Модель ООН до Нью-Йорка.
І ми з іще одним українцем погодилися. У нас було два місця в Радбезі, найважливішому органі ООН. У Моделі його вважають найтяжчим. Вибирали абсолютно випадково, просто тягнули номерки. Міжнародні дипломати, серйозні ніби люди, а тягли папірці – ідіотизм.
Конференція відкриття Моделі ООН
Україну ми там дуже добре представили. Узагалі-то ти не можеш там виступати за свою країну, але ми були з голландського університету і вважалися голландською делегацією. Росію ми там принижували, звісно. Бідні італійці, які виступали за РФ, страждали від нас.
Конференцію в Нью-Йорку організували на дуже високому рівні. На відкритті навіть було відеопривітання від самого генсека Гутерріша. Конференція була в «Хілтоні» і в «Шератоні» у центрі міста. Було все дуже масштабно. Засідання тривали з дев’ятої ранку до шостої вечора з перервою на обід, а майже щовечора були вечірки від організаторів Моделі.
Спочатку нам видали посібник-гід з підготовки по заздалегідь відомих темах. По них треба написати position paper – офіційний документ з позицією твоєї країни з цього питання. Наприклад, я представляю США в Генасамблеї і говорю про глобальне потепління. Моя позиція – Паризька угода вигідна Китаю та Індії, я в це все не вірю.
Ти приїжджаєш туди, після реєстрації і відкриття ви затверджуєте порядок денний, які теми за чим ідуть, обговорюєте їх. Процедуру теж попередньо оголошують.
Коли по приміщеннях ООН ходиш, розумієш, що все так просто, немає того пафосу, який бачиш в телетрансляціях. Насправді усвідомлюєш, як багато важливих для світу справ там відбувається, але воно не перехоплює подих. Показали нам Генасамблею, провели по комітетах. От що там справді класно, так це атмосфера. У коридорах виставлені подарунки ООН від різних країн, картини, занадто концептуальні арт-об’єкти. В останній день нас пустили до самої зали засідань, але не дозволили спуститися вниз, ми стояли на майданчику для преси.
Зала засідань Ради Безпеки ООН
Нагороду за кращу делегацію отримали британці. Я потім попитав людей, виявилося, що ми були на другому місці за голосами учасників. А всього було 15 країн і десь 25 представників. Хтось групою, а хтось наодинці.
У Нью-Йорку бачили український район, ходили туди у вільний день. Там є навіть український фастфуд, церква, виставка про Майдан, українська школа. Там всі такі правильні греко-католики. Заходимо в бар, сидять українці, які вже напівамериканці, в колоритних мілітарних шапках УПА.
Нью-йоркськими вулицями в пошуках українського фастфуда, а не оце все
Женевські краєвиди
Потім ми вже з іншою компанією поїхали в Женеву. Нас було шестеро, шість хлопців з Кувейту, з Бразилії осіб 15, з Азербайджану, Ізраїлю і місцеві, командами або одиничними делегатами. Зате делегація з Росії аж у 25 осіб. Я представляв США в комітеті ООН з питань роззброєння і міжнародної безпеки, отримав нагороду як найкращий делегат. Ми там якийсь рекорд побили з кількості параграфів в одній резолюції.
Алея прапорів перед Палацом Націй у Женеві
У Женеві дуже дорого. Але там неймовірно красиво, Палац Націй (європейська штаб-квартира ООН – ред.) особливо. Він залишився з часів Ліги Націй. Ми були там двічі на відкритті і закритті. Будівля неймовірна. Узагалі всі зали засідань комітетів однакові, півколом. Хіба що на люстри можна подивитися, вони бувають різні й непогані (жарти, жарти – ред.). А так усе стандартно.
Найдешевша і найсмачніша їжа в Женеві була в їдальні ООН. Якщо в місті щось типу замовив пасту за тисячу гривень, і це ще нормальна ціна, то тут паста 10–15 франків, і вона якісна.
Вид з дешевої їдальні ООН у Женеві
Ми потім проскочили, нелегально вийшли з Палацу з іншого боку. Там схил мальовничий такий, гори, річка, неймовірний краєвид, галявина, цей відомий знак на дворі (армілярна сфера, подарована Фондом Вудро Вільсона – ред.), справді красиво.
У приміщені, як і в Нью-Йорку, теж багато презентів. Мені запам’ятався подарунок СРСР з нагоди досягнень людства в космонавтиці. Якийсь височенний шпиль під нахилом і на кінці фігура людини. Але найцікавіше, що там якийсь росіянин ключем нашкрябав [цензура].
Ще я побував у нашому представництві. Насправді все прозаїчно: просто хотів поїсти в ООН. Але не вийшло, зате випадково потрапив до їхнього офісу. Він просто біля росіян. Там так затишно, багато картин. Ходиш по цьому будинку, ніби маленька Україна, виходиш – уже Женева. Рушники, портрети княгині Ольги, Роксолани, прапорці. Це все надала діаспора.
Наприкінці вручали нагороди за position papers, за кращого делегата і кращого дипломата. Хлопці з Кувейту всі поотримували за ці позиційні документи, а у нас з шести людей четверо отримало за краще представництво.
Чому це корисно
Найкраще в усіх таких заходах – це практика англійської і виступів на публіку. Коли ми приїхали до Нью-Йорка, мені трохи лячно було виступати, але в останній день уже говорив від себе, придумуючи промову на ходу. І ще вміння домовлятися. Ти вчишся у формальній обстановці, прийняття, дипломатичний етикет, бачиш інші культури.
І найважливіше – це нові люди і зв’язки. Ти ще й свою країну іноземцям заодно презентуєш. У Нью-Йорку познайомився з техасцем, він тепер хоче приїхати до України. З індусом ще, з яким ми разом поїхали на Гаазьку Модель ООН. В Гаазі з норвежкою. У Женеві зустрів двох класних канадців, один з них італійський.
У дипломатичному потойбіччі
Усі дипломати розповідають, що страшенно не люблять росіян. З російською делегацію зовсім не спілкуються, справді у дуже напружених стосунках. Це не лише показово на засіданнях. Мовчать, і коли у ліфті їдуть, наприклад.
Один із залів женевської штаб-квартири ООН
Російська дипломатія – це окрема історія. Пам’ятаєш останній гучний виступ російського представника, який казав британському: «Дивися мені в очі»? Це не просто якийсь божевільний, це сплановано, аби саме так показати, які вони круті. Вони своїми вчинками передають посил: «Don’t f*** with us. Ми не дамо себе образити, дивіться, як ми пресуємо всіх на міжнародній арені». І все це було більше для російського народу.
Ще один яскравий приклад, коли збили літак MH17, голландського представника запросили до слова і він матюкнувся. Це теж демонстрація, що ми з народом, дивіться, які ми жорсткі, що навіть нецензурне слово скажемо.
Голландці – антиукраїнці
Артем брав участь в агітаційній кампанії перед Консультативним референдумом Нідерландів щодо асоціації України і ЄС минулоріч у квітні. Разом з українськими студентами вони запустили флешмоб на велосипедах «I ride along/ Ik fiets mee/ Я їду з вами». Тоді голландці проголосували проти. Нещодавно асоціацію все ж підписали, а спогади лишилися неоднозначні. Принагідно ми розпитали про враження від голландського вибору.
Довелося мені їхати в кінці велоколони флешмобу, контролювати її в Амстердамі. Їдемо ми з українкою, яка знає голландську. Стоять дідусь з бабусею, машуть нам рукою, посміхаються, ми їм: «Stem Ja (з гол. – Голосуйте за)». Вони «Ja, Ja!», так, звісно. Кричали «Voor Oekraïne (з гол. – За Україну)». Колона проїхала, а ми не встигли, на світлофорі зупинилися і чуємо голландською: «Так, молодці, цікаво все влаштували, але ми все одно проголосуємо проти». А до того вони лицемірно посміхалися.
Велоколона флешмобу в Амстердамі з міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним
Дуже потужна там російська пропаганда. Голландців ситуація з Україною дратує, бо вони економісти і жмикрути. Навіть про MH17 ніхто вже не пам’ятає, що це Росія підірвала літак. А вона ж була їхнім другим економічним партнером до санкцій. Я майже впевнений, якщо б підійти і спитати, чи хотіли б ви, щоб Нідерланди співпрацювали з Росією зараз, попри збиття літака, вони б сказали «так».
Росія дуже правильну ціль обрала, у неї там велике представництво. І голландці – це антиукраїнці, повна наша протилежність. По-перше, Нідерланди – одна з найбільш антиєвропейських націй, по-друге, торговельні стосунки з Росією потужні, по-третє, різниця в менталітеті, ну і ресурси. Мені здається, що спочатку мета була не так зірвати, як хоча б уповільнити процес підписання асоціації з Україною за завданням Росії.
Дуже багато пропаганди, просто було видно такий жирний слід. Вони розповідали, що українці вбивають мирних жителів Донбасу. Грали на найбільшому страху, що зараз дешева робоча сила з України приїде. Голландці ж просто не знають, що ті, хто справді хотів поїхати працювати, давно вже там. Коли українці організовували якусь зустріч, лекцію, приїжджали українські посадовці, чи професори. Майже завжди був російський представник чи консул і ставив провокаційні запитання.
Наш тодішній український посол Олександр Горін – дуже розумна людина і суттєву роль відіграв, бо правильно керував усіма процесами.
Найбільша проблема української дипломатії – відсутність фінансів. Ми не так багато грошей виділили на цю кампанію перед референдумом, як Нідерланди. Чимало місцевих партій були за підписання угоди. Зустрів там активну голландку, звуть Бея. Вона закохана в Україну, постійно у вишиванці ходить. У таких людей жодного інтересу в цьому, вони просто люблять Україну.
Фото з особистого архіву Артема Даточного
Слухала Марія Писаренко