Наша залежність від технологій перейшла всі межі можливого. Нині люди більше непокояться якщо забудуть вдома смартфон, ніж якщо залишать там ввімкнену праску без нагляду. Але поки ми бігаємо за новими айфонами, аби завжди бути на зв’язку, мережа готує зловісний план, аби знищити нас.
Сумна статистика
Щосекунди кількість користувачів соціальних мереж збільшується на 8 осіб. Щохвилини публікується більше 100 тисяч посилань. Щогодини 6 мільйонів людей додають один одного в друзі. Інтернет став невід’ємною частиною нашого життя, що разом з користю і розвитком принесла нові ризики і проблеми. Наприклад, соціальні мережі – це не лише чудова платформа, де ми отримуємо можливість спілкуватися з людьми по всьому світу, дізнаватись нове і ділитися своїми думками, а місце, що робить нас беззахисними від нападів кіберзлочинців.
Невидима загроза
Ми самі відкриваємо доступ до особистої інформації, розміщуємо фото, вказуємо персональні дані, якими може скористатися хто завгодно. Потім особисті сайти, сторінки в соцмережах, групи і портали використовуються для розсилки погроз. Існує безліч різновидів цькування в мережі: від нешкідливих, таких як словесні перепалки в чатах і тролінг, до куди більш небезпечних — кібербулінг.
Цей термін прийшов до нашої мови з Америки. Дослівно його перекладають як “переслідування в Інтернеті”. Поява такої “зброї масового знищення” — побічна реакція, тісно пов’язана з популяризацію в останні роки різноманітних соціальних мереж. Захиститись від цього терору в сучасному інформаційному суспільстві просто неможливо. Тема цькувань в Інтернеті стала настільки глобальною, що навіть режисери голлівудських фільмів вирішили на ній підзаробити. Так у кінопрокат вийшли стрічки “Видалити з друзів”, ”Відчинені вікна”, “Кібертерор”, “Дизлайк”, а також кілька серіалів: “Кібер хуліган” та “13 причин чому”.
Джерело: superela.com
Реальні історії, про які неможливо мовчати
17 річна Рета Парсонс повісилася, після того як у мережу завантажили фотографії її зґвалтування. Пізніше в Інтернеті з’явилася ціла сторінка, де четверо хлопців у деталях описують цю подію і всіляко глузують з неї. Але найстрашнішою виявилася реакція однокласників Рети, що почали присилати їй смс з непристойностями.
Одрі Пот прокинулася після п’яної вечірки з голови до ніг розмальована чорним маркером. Пізніше у соціальних мережах постали фото, як троє хлопців знущаються з неї. Через день після вечірки. Одрі вкоротила собі віку.
Аманді Тодд було 15 коли незнайомець вмовив її показати свої груди на веб камеру. Пізніше він почав шантажувати її, але коли вона не зреагувала на його випадки, він опублікував її фото в Інтернет. Їй довелося змінити не одну школу і не одне місце проживання, але помилки минулого переслідували її.
З перших вуст:
Марія, 21 рік, студентка Нью-Йоркзького університету в Празі:
Раніше я обожнювала соціальні мережі. До шістнадцяти років я жила у Вінниці. Гарні однокласники, друзі. Не можу згадати, щоб там у мене були хоч якість проблеми з оточенням. Улітку перед одинадцятим класом мої батьки влаштували мені сюрприз – повідомили про переїзд нашої родини до Києва. І хоча переїзд до столиці був нашою давньою мрією, це стало своєрідним потрясінням для мене, адже я зрозуміла, що вже за місяць мені доведеться залишити мою школу, друзів, знайомих. Врешті-решт вибору у мене не було. За два тижні до початку навчання до мене у соціальних мережах почали додаватися нові однокласники. Ми навіть кілька разів встигли погуляти з кількома дівчатами, ще до вересня. Нова школа, точніше ліцей, мені сподобалась.
Ввічливі викладачі, що одразу зрозуміли, що з навчанням у мене проблем немає, дружній, на перший погляд, клас. Уже за тиждень я влилася в їхню компанію. Здавалося, що усе було добре. Перед осінніми канікулами у нас була вечірка у приватному будинку за Києвом. Одразу кілька однокласників мали день народження. Народу було багато: ледь не увесь наш клас, паралель, друзі іменників з нашої школи та поза її межами. Ми розважалися, випивали, а дехто навіть більше. Зайшовши до однієї з кімнат на верхніх поверхах, я побачила, що одному хлопцю стало зле. Я з Лізою, моєю однокласницею-подругою, вирішили йому допомогти: відпоювали пігулками і водою. Врешті йому стало краще. На першому поверсі якраз почалися танці і Ліза пішла розважатись далі. А мене він попросив залишитись. У результаті ми ледь не усю ніч проговорили про різні спільні інтереси і заснули поруч.
А наступного дня все моє життя змінилося. Почалося з банального, на мій профіль на ask.fm прийшла “анонімка”, де мене назвали “дівчиною легкої поведінки”. Я посміялася з цього і вирішила навіть не відповідати. Я тоді якраз гостювала у моєї найкращої подруги у Вінниці і мені було ні до цього. Але анонім не зупинився: “гладка потвора”, “тупа селючка”, “паршива вівця”, “забирайся туди звідки приїхала”, “повія” і таке інше, правда в більш грубій формі. Не витримала і відповіла, чому анонім так вважає. Тоді мене запитали, чи сподобалося мені з тим хлопцем на вечірці. “Дурня якась”, – подумала тоді я.
Після канікул я повернулась у школу не одразу – захворіла і пропустила тиждень. Коли намагалася запитати у своїх у соцмережах, що нам задали, зустріла ігнор. Такий самий ігнор чекав мене і у реальності. А анонімні повідомлення все надходили…
Усі спроби заговорити з кимось у школі – терпіли фіаско. Навіть викладачі чомусь косо дивилися. У нашого ліцею була анонімна сторінка у соціальних мережах, створена кимось, хто явно передивився американських серіалів. Ледь не кожна публікація у цій “пліткарці” була про мене. Найбільш сподобалась історія про те, що на цій вечірці я накачалась наркотиками і переспала з тим хлопцем. Цю історію навіть викладачі обговорювали.
З Інтернету образи перейшли на новий рівень. З гардеробу двічі зникала моя спортивна форма. Без сліду. Ще за тиждень, повернувшись до класу після перерви, я не знайшла свою сумку. Пізніше, її порожню знайшли під школою з запискою “Вимітайся”. А усі мої зошити, блокноти, електронний підручник лежали у смітнику. Тоді я в істериці пішла з решти уроків. У школу мені ходити розхотілося. Я почала прогулювати. Тоді постів на “пліткарці” ще побільшало. Люди почали висувати гіпотези, чому мене немає: завагітніла, померла від передозування, пиячить. Мої образники навіть створили паблік у Вконтакті. Анти + моє ім’я і прізвище.
Тоді я врешті зламалася. Мені хотілося покінчити з собою, але я знала який це удар завдасть моїй родині. Я розповіла мамі про все. Вона не могла повірити, що зі мною могло так трапитись. Вона поговорила з моїм класним керівником про ці образи, погрози, травлю. Її відповідь була: “Може варто показати дівчинку психологу?” Мама тоді всерйоз задумалась про зміну школи. Але це було нераціонально.
Зимові канікули я провела з родиною. Потім школа. Врешті, одного дня, до мене підійшла Ліза. Її, як кажуть, совість замучила. Вибачилась і почала розповідати. Перші анонімки, як виявилось, почали приходити від “зірки” нашого класу, доньки викладачки, що давно бігала за тим хлопцем з вечірки. Вона побачила нас зранку і вирішала помститися. Розповіла всім, що ми переспали, а Ліза це “ніби підтвердила”. Йому вона розповіла, що це я пустила такі слухи, аби стати популярнішою. Підговорювала усіх проти мене. А її слухали. Хтось через популярність, а хтось боявся, що її мама підпсує атестат, що не раз було з кривдниками її доньки. Пізніше Ліза пішла зі мною до директора, з скрінами з соціальних мереж, переписками, де ця “зірка” пише різні нісенітниці. З того дня її мама в нас більше не викладала. Все почало покращуватись.
Я вступила в омріяний університет закордоном. Люди тут набагато добріші та толерантіші. Незважаючи на неабиякий мовний бар’єр у колективі у мене багато друзів, ще й з Лізою спілкуюся надодачу. Про те, як стала жертвою цькування в інтернеті намагаюсь менше згадувати, а кому й розповідаю, усі не вірять, що зі мною могло таке бути”.
Загублені у павутинні
На жаль, подібних історій лише більшає. Але це не найстрашніше. Усе частіше у ЗМІ по всьому світу з’являються повідомлення про злочини, що так чи інакше пов’язані з соціальними мережами. Психопати-вбивці, божевільні підлітки, що без найменших колихань совісті, викладають відео з фізичними знущанням над однолітками на YouTube є гарячою темою для обговорень у популярних ток-шоу. А після проведення розслідувань самогубств, все частіше з’ясовують, що людину просто “з’їли” у мережі. Ви ще не почали переживати за своїх близьких? А психологи вже б’ють тривогу.
Джерело: DoSomething.org
Анка Возняк, польский лікар, яка не раз спілкувалась з жертвами кібербулінгу, поділилася своїми побоюваннями:
“Почастішали випадки, коли на прийом приходять молоді люди з важкими психічними розладами, що пов’язані саме з знущаннями в Інтернеті. Ледь не в кожному колективі обов’язково є своя “біла ворона”. Це пов’язано з високим рівнем людської агресії і потребою когось ображати, згрупуватись проти когось. Зазвичай більше дістається тим, хто хоч якось виділяється. Цькування в інтернеті небезпечні не менше, ніж знущання у звичному розумінні. І зачіпає ця проблема не тільки дітей та підлітків — безпосередніх учасників, а й дорослих, які повинні підтримувати і допомагати їм в такій ситуації, а також запобігати цьому. Багато людей, які стали “потенційними жертвами” кібербулінгу, не витримавши такого психологічного удару, прощалися з життям”.
Без коментарів
Чому, якщо ця проблема може постукати у двері до кожної родини, батьки закривають очі на проблеми своїх дітей? А у навчальних закладах Україні досі не проводять тренінгів з безпечного користування соціальними мережами? Або хоча б з толерантного ставлення до оточення? Запитання без відповіді. Чомусь соціум починає бити у дзвони, лише тоді, коли знаходить чергового мерця.
Мільйони людей в усьому світі продовжують страждати від знущань, не звертаючись за допомогою до близьких або ж, що ще гірше, звертаючись і не знаходячи її. На жаль, ігноруючи цю проблему, її не позбудешся.
Проблему вивчала Буцхрікідзе Катерина