11 тисяч кілометрів, 14 країн, 200 євро та порція відважності
Студенти Іра Гамбаль та Влад Дедерчук у свої 20 можуть похвалитися званням досвідчених мандрівників: нещодавно вони повернулись із 42-денного євротуру, упродовж якого автостопом подолали 11 тисяч км, а витратили при цьому по 200 євро кожен. Про те, як відчайдухам це вдалося та що вони радять тим, хто ще не наважився на таку авантюру, читайте далі.
Оскільки ця бюджетна подорож для наших героїв була не першою (до початку євротуру вони повернулись із автостопної поїздки до Італії), то проблем із документами та візою зовсім не було. Тому без вагань вирішили й далі підкорювати Європу .
За тиждень до початку поїздки почалася активна підготовка. Рюкзаки з мінімальним комплектом одягу, намет, три спальники, каремати, туристичний пальник й невеличкий газовий балон – це просто набір «must-have» речей, запевняють студенти. Також слід подумати про необхідний запас їжі, адже в Європі вона дорога, якщо порівняти з нашими цінами. Іра і Влад радять купувати такі крупи, як рис і гречка, у стограмових пакетиках для зручності, адже в польових умовах розкішного столу не накриєш.
Основною метою євротуру було дістатися Португалії й побувати в найзахіднішій точці Європи – мисі Рока (порт. Cabo da Roca). Заздалегідь Іра та Влад підготували маршрут, розрахований на 40 днів. На ньому позначили ті міста, які б хотіли відвідати обов’язково: Амстердам, Париж, Барселону й Лісабон. Решту вирішили не загадувати, адже автостоп – справа непередбачувана.
Розкажіть, яким транспортом користувалися впродовж подорожі й у чому були труднощі?
Усі, хто нас підвозив, – хороші люди. Жодного разу ми не зустріли людини, яка б нам погрожувала, вимагала грошей чи ми просто її боялися.
Найскладніший автостоп на нас чекав в Іспанії, а от найчастіше бажання підібрати на дорозі виявляли водії в Польщі, Німеччині і Франції, оскільки саме ці країни завжди переповнені туристами, а отже, місцевим автолюбителям не звикати. На півдні Європи ми радимо чітко дотримуватися власного маршруту, пересуваючись від заправки до заправки чи паркінгу.
Якою мовою ви спілкувалися там і чи розуміли вас?
В Іспанії був якийсь шалений мікс слів і жестів. Зупиняємо авто, говоримо “Buenas dias”, називаємо місто, у яке нам треба, мовчки їдемо або слухаємо водія і нічогісінько не розуміємо, а потім виходимо із машини зі словом “Gracias”.
Північ Європи ідеально знає англійську, а от що далі на південь, то складніше вже знаходити спільну мову. У Франції, Іспанії, Португалії та Італії автостоперам слід бути готовими пояснювати на пальцях.
Яким зв’язком користувались і чи був він узагалі? Адже без Інтернету складно зорієнтуватись у незнайомій місцевості.
У питанні зв’язку все залежить від міста, але в Італії з цим було найскладніше: громадський Wi-Fi тут переважно для громадян цієї країни. Найлегше з мережею було в Польщі. Проте користуватися мобільним Інтернетом у Європі – нечувана розкіш, тому ми всім дуже радимо не забути про стандартну TravelSim-картку лише для екстрених дзвінків. На щастя, майже скрізь у Європі є безкоштовний Wi-Fi, найчастіше вільний доступ до мережі можна знайти на заправках або в «Макдональдсі».
Де доводилося ночувати?
Популярним сьогодні серед бюджетних туристів є каучсерфінг, коли учасники гостьової мережі з усього світу пропонують один одному безкоштовну ночівлю під час подорожей. Проте каучсерфінг – це не лише домівка за дурно. По-перше, це надзвичайна можливість поспілкуватись із новими цікавими людьми, завести знайомства або просто зрозуміти, що таке справжнє добро.
Для того, аби це було безпечним, завжди слід ретельно перечитувати анкети всіх хостів (тобто тих, хто пропонує свою оселю для ночівлі), а також моніторити відгуки. Упродовж 42-денної подорожі нас прихистив 21 хост, але інколи доводилося ночувати просто неба. Тоді ми діставали свій намет або й зовсім не спали. До речі, на півдні Європи, особливо в Італії, Франції та Іспанії доволі складно знайти хостів. Наприклад, у Монако місцевих узагалі така розвага не цікавить.
З обмеженим бюджетом дуже складно харчуватися в Європі нормально. А як було у вас?
Нас практично завжди годували хости й часто пригощали водії, тому ми не голодували. Більше того, навіть трохи ваги набрали після нашої бюджетної подорожі.
Однак північні країни в питанні харчування дуже дорогі. Так, у Швеції, Данії та Голландії до супермаркетів можна й не заходити: ціни аж надто кусаються. Проте ми не дозволяли морити себе голодом і майже всі 200 євро витрачали на ласощі (різноманітний шоколад, сири, навіть м’ясом себе балували). А ось у Польщі й Португалії вже можна розважатися на повну: вино, наприклад, там можна купити всього за 70 центів.
Яку реакцію ви отримували на прохання підкинути? Чи завжди привітними й чемними були водії?
Під час автостопу в Україні треба завжди пояснювати водіям, що ви автостопник і грошей у вас немає.
У Європі нам траплялися дуже хороші й чемні водії, чого не скажеш про українців. Перші завжди були доброзичливими, розпитували про подорож і ділилися власними цікавими історіями. Українські хлопці ж, навпаки, весь час розповідали моторошні історії про те, як викрадають дівчат і роблять з ними всіляке погане. Інший контраст – це рівень довіри. Жодного разу європейські водії не просили нас вийти з машини під час заправки, співвітчизники ж залишали нас біля закритої машини на холоді, поки самі вечеряли у придорожньому ресторані.
Що порадите тим, хто не наважується спробувати справжній автостоп?
Усім, хто хоче спробувати себе в ролі «автостопера», але боїться, ми радимо переступити через будь-які сумніви й страхи, адже, незважаючи на певні недоліки і труднощі, таких ситуацій, які б загрожували нашому життю, жодного разу не виникало.
Відсутність великих грошей, спорядження, незнання мови – все це не проблеми, якщо ви справді хочете подорожувати й побачити світ. Доля тобі сама все дасть.
Розпитувала Валерія Капелька