Перейти до вмісту
Home » Життя після безвізу: що далі?

Життя після безвізу: що далі?

11 червня для України відбулася знакова подія – наші громадяни поїхали до країн Європейського Союзу без віз. Експерти відзначають, що це не просто полегшення перетину кордону, а важливий геополітичний крок і для України, і для ЄС. Крім того, голосування в Парламенті Нідерландів урешті запустило процедуру, яка введе в повну дію Угоду про асоціацію Україна – ЄС. Попри зрушення в питанні реформ, за Україною ще залишається велика домашня робота. Про те, у чому ми стали успішніші і куди потрібно рухатися просто зараз, ми поспілкувалися з прес-аташе Європейського Союзу Давідом Стуліком.

Джерело: Facebook Давіда Стуліка

Яку з українських реформ ви вважаєте найбільш вдалою? Чия в цьому більша заслуга – держави, громадянського суспільства чи міжнародних донорів?

Тут треба виокремити реформи, які пов’язані з безвізовим режимом, а які ні. Наприклад, реформа публічних закупівель, реформа децентралізації не пов’язані. Децентралізація – це одна з найбільш ефективних реформ, яка постійно й суттєво змінює ситуацію в Україні. Система закупівель ProZorro дозволила зекономити мільярд гривень. Реформи, які стосуються безвізового режиму, – це, зокрема, боротьба з корупцією. Тут теж є прогрес, але в цій галузі необхідно робити наступні кроки. На основі перевірки електронних декларацій треба вже починати кримінальні провадження проти однозначних хабарників. Боротьба з корупцією має стосуватися всіх рівнів влади. Тут не може бути вибіркового підходу. Щодо тих справ, які зараз ведуть НАБУ і САП, тут є проблема з судами, тому ще з осені минулого року ми наполягаємо на створенні антикорупційних судів.

Ви сказали про децентралізацію. Які позитивні зміни в результаті цієї реформи ви бачите?

Зараз збільшуються бюджети об’єднаних громад, збільшуються і компетенції. Більш прогресивні громади вже починають інвестувати в громадську інфраструктуру. Люди це починають бачити. Ми помічаємо, що зростає зацікавленість громадян на місцевому рівні тим, як розподіляються їхні податки. Вони стають уважними до того, що робить місцева влада, і це дуже важливо для зміни менталітету.

А от у яких областях децентралізація впроваджується найбільш якісно?

Я нещодавно повернувся із Житомира. Ми були в регіональному центрі розвитку місцевого самоврядування, і там нам показали декілька прикладів територіальних громад, які за рік змогли зробити багато покращень для своїх мешканців. На цьому заході були люди і з інших областей, які говорили, що в них децентралізація просувається повільно, але я думаю, що, побачивши успішні приклади, вони будуть повертатися додому й ставити вимоги до своєї влади. Зараз ми бачимо відставання на Київщині та Закарпатті, а от серед лідерів – Чернівецька область, Чернігівщина та Житомирщина.

Ви згадували про електронне декларування як про одну з найбільш важливих реформ. Наскільки, на вашу думку, воно ефективне? Бо декларації подаються, а от чи перевіряють їх належним чином?

Подача декларацій – це перший крок. Два інших – це перевірка та покарання за порушення антикорупційного законодавства. Це два кроки, які не зроблено. Ми знаємо про всі проблеми, які є з Національним агентством з питань запобігання корупції. Ми чули від уряду, що вже є певні законодавчі пропозиції, як це змінити. Ми готові теж тут допомогти, щоб розпочався системний і автоматичний процес перевірок декларацій. Третій крок – це справи в судах.

Перебуваючи з візитом в Україні, єврокомісар Йоханнес Ган дав старт «Антикорупційній ініціативі ЄС», загальний бюджет якої перевищує 16 мільярдів євро. На що конкретно витратять ці кошти?

Ця ініціатива стартувала десь на початку березня, і вона вже працює. У ній є три основні напрямки. Перший – це допомога для державних антикорупційних органів. Вони отримають експертну, методологічну та технічну підтримку. Другий напрямок – це підтримка парламентського Антикорупційного комітету, ідеться про методологічну та консультативну допомогу. І третє – це робота з громадськими організаціями та ЗМІ в 6 містах, які будуть називатися містами, звільненими від корупції. Будуть гранти для організацій, які робитимуть розслідування або проводитимуть різні антикорупційні заходи.

Ви говорили про те, що досягати реальних рішень у справах Антикорупційного бюро та Спеціалізованої прокуратури заважає відсутність антикорупційних судів. Що ще, на вашу думку, не дозволяє їм рухатися вперед?

Проблема в тому, щоб була політична воля. Зараз ми бачимо кругову поруку, коли свої прикривають своїх. Також необхідно зменшувати простір для можливої корупції. Це, наприклад, відбулося з ринком газу або на ринку електроенергії. Ще одна складова, яка дуже потрібна, – це освіта: щоб люди розуміли, що хабар – це щось погане. Зараз ми дуже підтримуємо медичну реформу, бо вона суттєво зменшить простір для корупції.

Як змінилося ставлення українців до корупції? І чи змінилося взагалі?

Мені здається, що корупція вже давно стала частиною життя чи не кожного українця. Це дуже важко викорінити з менталітету людей. Проблема в тому, що навіть малі діти – може, ще й не свідомо – стикаються з корупцією, коли починають ходити до дитячих садочків. Люди звикли, що можуть хабарем вирішити справи, за які повинна відповідати держава; до того, що не треба йти до держави й вимагати своїх прав, а обирається коротша дорога. В Україні дуже мало тих, хто ніколи не стикався з корупцією, або не давав хабара, або його не отримував. Є прогрес в тому, що молоде покоління розуміє, що корупція – це погано. Ті люди, які їздять до європейських країн, бачать, як держава, місцева влада, органи самоврядування дбають про своїх мешканців, і починають вимагати цього в Україні.

 

Поговорімо про Європейський Союз загалом. Рік тому – після Брекзиту, референдуму в Нідерландах та через відсутність консолідованої позиції, зокрема в питанні мігрантів – лунало багато заяв щодо роз’єднання Європи та кризи ЄС як об’єднання держав. Як з того часу змінився такий стан справ?

Я б сказав, кардинально і радикально. Наприклад, коли Сполучені Штати заявили, що виходять із Паризької угоди щодо зміни клімату, Європейським Союзом це сприймалося як виклик для того, щоб Європа була єдиною і лідером у позиціях щодо зміни клімату. За рік Європа дійсно стала більш єдиною. Після Brexit громадяни ЄС стали прихильнішими до євроінтеграції і відчувають себе більш європейцями. Тому негативні процеси мають зворотний ефект. Голосування на референдумі у Великій Британії стало поштовхом до подальшої інтеграції.

Вибори у Франції та Нідерландах показали, що здоровий глузд таки переміг популізм. У нас в Україні теж є проблема з політичними демагогами. Як Європі вдалося цьому протидіяти?

Популізм і демагогія нікуди не зникли. Була велика загроза, що ці крайні, антиєвропейські сили можуть перемогти. Я думаю, що свою роль відіграли приклад Великої Британії та Нідерландів. Люди почали ставити собі запитання, до чого це може призвести; почали об’єднуватися проти ультраправих сил. Перший такий приклад ми спостерігали в Австрії, коли проєвропейський Александер Ван дер Беллен переміг євроскептика Норберта Гофера. Але відрив був зовсім невеликий. Те саме було на виборах у Нідерландах. Однак усе-таки є така критична більшість людей, яка має імунітет. Зараз потрібно вивчити причини, чому популісти стали такими популярними. Треба думати, чому ці рухи збирають своїх прихильників, і це одна з основних дискусій у Європі. Але я думаю, що зараз ЄС рухається в правильному напрямку.

Чого очікувати від саміту Україна–ЄС, який відбудеться в липні?

З боку ЄС, ми дуже зацікавлені, щоб обговорювати на цьому саміті питання реформ. Потрібно разом підсумувати, з якою швидкістю ці реформи рухаються, де ми можемо більше допомогти, яким реформам зараз потрібно більше приділяти уваги. Російська агресія щодо України теж матиме своє місце.

 

Спілкувалася Ольга Кравченко

ПОДІЛИТИСЯ:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.