Країна, у якій 40 кліматичних зон плавно змінюють одна одну. Тут можна побувати й у справжній пустелі, і потрапити під зливу в тропіках, і підкорити найвищі схили на гірськолижному курорті, де упродовж усього року лежить справжній сніг. Звісно, мешканці кожної зони мають власні традиції та звички, проте особливими і «вічними» супутниками цього казкового королівства є довжелезні береги Атлантичного океану та безмежні простори Сахари. Упізнали? Ласкаво просимо до Марокко!
Те, що Марокко – країна феєрична і надзвичайна, знаємо з перших вуст від Єлизавети Потебні – першої студентки із Європи, яка вступила до марокканського вишу на бюджет. Саме вона розповіла про те, що ще з перших хвилин перебування у країні ти точно зрозумієш – вона особлива: наприклад, на летовищі курортного Агадира немає рукавів чи автобусів, як зазвичай, тож усі туристи долають шлях до літаків пішки. Про феєрію та інші особливості країни див Марокко поговоримо далі.
Мова
У холодній країні з гарячим сонцем, як її називають мандрівники, є дві офіційні мови: арабська і французька. Попри це, місцеві жителі звикли розмовляти діалектом, тобто синтезом французької, іспанської та арабської мов, що значно погіршує комунікацію між людьми.
Туристові на замітку
Франція укорінилась у марокканській культурі глибоко й назавжди. Про це свідчать не лише мовні особливості країни – цікавим і обов’язковим до відвідання для кожного туриста буде Сад Мажореля, який колись створив французький художник Жак Мажорель. Митець зібрав рослини з 5 континентів і створив сад, який згодом став його студією. Пізніше, після смерті художника, сад занедбали, аж поки відомий французький кутюр’є Ів Сен-Лоран з другом не викупили територію і відновили екзотичні ландшафти. Тепер до саду може прийти кожен охочий і відчути присмак марокканських традицій. До прикладу, бамбук у саду Мажореля підписують різними іменами, і це обов’язково принесе щастя власнику імені.
Із марокканським присмаком?
Цікаво, що марокканці в приготуванні їжі досить невибагливі: вони часто використовують овочі та фрукти, рибу та морепродукти, м’ясо. Кухня Марокко полюбляє бавитися з різноманітними спеціями та прянощами. Жоден марокканський обід не обійдеться без тажина – тушкованого в горщику м’яса з картоплею, помідорами, цибулею, маслинами, зеленню та мигдалем. У різних кінцях країни і тажини різні. Готують їх із м’ясом ягняти, курятиною або рибою. До речі, таку тенденцію можемо помітити не лише в марокканській кухні, адже той самий український борщ чи вареники у різних регіонах країни господині готують по-різному, додаючи свої цікавинки та секретні інгредієнти. Ще одна цікава і популярна страва – кус-кус, каша з однойменної крупи, м’яса, овочів та сухофруктів. Це такий собі марокканський плов. Багатошаровий пиріг з корицею та голубиним м’ясом, посипаний цукровою пудрою, – чи то десерт, чи основна страва, пересічному українцю, певно, не зовсім зрозуміти, проте для марокканців це смачна й унікальна страва. Солоденьким побавитися не гріх, тому марокканці вживають марципанове печиво, тістечка з фініковою начинкою, медово-мигдалеві булочки і велетенські тонкі млинці (фр. crepe marocain – марокканський млинець).
Найпопулярніший напій у Марокко – солодкий м’ятний чай, який обов’язково повинен пінитися. Пити його потрібно, спокійно вдихаючи та видихаючи повітря, але ні в якому разі не можна студити киплячу рідину.
Жінка в Марокко
Також Марокко – це інвестиційно приваблива країна і тут практично немає хабарів. Якщо, порушивши правила дорожнього руху, ви зустрінете жінку-поліцейського, то давати хабара навіть не намагайтеся.
До того ж якщо говорити про жінок, то в цій країні їм живеться не солодко: красивими вважають лише повних, а худим вийти заміж досить складно й майже неможливо. Більшість з них – малоосвічена, проте добре веде господарство та вміє ткати килими. Марокканська жінка обов’язково повинна вміти правильно наливати традиційний м’ятний чай: з двох чайників в одну склянку з висоти півтора метра, аби при цьому утворилась піна.
Вулицями міст
Прогулюючись вуличками одного з найбільших міст країни Марракешу, ви побачите багато мандаринових дерев, що ростуть просто на узбіччі, красиво й ошатно. Проте коли потрапите до єдиного у світі середньовічного міста Фес, де не їздять автомобілі і часом вулички не ширші за півметра, відчуєте дикий сморід від м’ясних та рибних лавок. Адже тут живуть переважно бідні люди: ремісники, рибалки, швачки, пекарі. Тут вони і працюють.
А є міста, дуже схожі на європейські. Король Марокко створив за кількасот кілометрів від пустелі справжній гірськолижний курорт, а поблизу виросло ціле містечко для спортсменів та підприємців з Європи. Там навіть будинки незвичні, з гострими стріхами, аби сніг та дощ стікали додолу. Коли прогулюєшся таким містом, виникає враження, що потрапив у Німеччину чи Швейцарію – аж надто не схоже на Африку.
Табу
У Марокко існує три табу: територія, король і релігія. Жоден громадянин країни не має права говорити погано про згадане вище, а якщо все ж таки хтось наважиться, то отримає жорстоке покарання.
Марокко органічно поєднує в собі Схід і Захід, арабську й французьку мови, широкі вулиці, що дістались від європейців, і зведені марокканцями мечеті й медресе, французьку систему держуправління й арабський культ родини. Приклад цієї країни доводить: іслам – це не обов’язково відчуженість від усього світу та утиски свободи й демократії. Марокко сьогодні – це країна із духмяним присмаком. Безперечно, вона сповнена контрастів та несподіванок для звичайних туристів, проте іноді є такою суворою для місцевих жителів з її канонами й заборонами.
Дізнавалася Валерія Капелька