Про вистави цієї осені в київському театрі «Золоті Ворота», які змушують замислитись і переглянути своє ставлення до сім’ї.
Прем’єра. Родинні спогади на дві дії «Тату, ти мене любив?»
Автор: Дмитро Богославський
Режисер: Стас Жирков
Джерело: Facebook театру «Золоті Ворота»
Ця вистава – жива метафора того, що усі ми родом із дитинства. Коли батьки до нас надто строгі, час від часу можна зловити себе на думці «А чи люблять вони нас взагалі?» Люблять. У щоденних порадах, побутових дрібничках, у передачі досвіду і в простому «Ну, розказуй, як твої справи?» Та коли діти вже дорослі, кожен має свою роботу, а когось доля закинула на інший континент, усіх їх все одно пов’язує рідний дім, де вони, здавалося, ще вчора варили яблуневе повидло і бігали у садку. Занадто інфантильно? Так, коли у свої 30 чи навіть більше років ти досі не збагнув, чи щирим був з тобою батько. І ні, бо цей так би мовити незакритий гештальт підказує: я виховуватиму своїх дітей інакше, щоб у них вже точно не було жодних вагань.
Нам не треба соромитися бути відкритими з дітьми, бо тільки так вони зможуть нам довіряти, тільки так ми можемо еволюціонувати і не повторювати помилок минулих поколінь. Але не слід і робити узагальнень – у поколіннях все ж дуже різні представники суспільства. Тому не можна оминути увагою фокус вистави на провінційності. Бо яким дивакуватим нам не здавався би цей шарм, у житті це зовсім не смішно. Не смішно, коли батькові з сином немає про що поговорити, окрім як про чистку криниці. Але і мета – задуматись, що саме неосвіченість часто стає перепоною у самореалізації, адже можна бути здитинілим міліціонером у погоні довести батькові, що «він же мужик», обираючи таку чоловічу професію, а можна прислухатися до своїх реальних бажань і здібностей. Саме у дитинстві закладаються всі наші страхи і комплекси, наші гарні і погані риси характеру. А батьки є нашими провідниками у майбутнє, де ми тільки тоді почуватимемося самостійними і впевненими у собі, коли вони даватимуть знати, що люблять і вірять. І, звісно, коли це взаємно.
Про вічну тему батьків і дітей й різні прояви любові задуматись корисно. І зробити це можна вже відсьогодні 12 жовтня в «Золотих Воротах».
Типу комедія «Детектор Брехні»
Автор: Василій Сігарєв
Режисер: Даяна Зима
Вистава, що виросла із проекту OPEN_MIND_СТУДЕНТ, ініційованого 2014 року самим театром «Золоті Ворота» та художнім керівником Стасом Жирковим.
Джерело: zoloti-vorota.kiev.ua
Іноді нам дуже кортить дізнатися все про наших близьких: ким вони були до того, як ми їх зустріли? Чи брехали вони нам і коли саме? Чи говорили вони нам взагалі правду? А якщо ускладнити ситуацію алкоголізмом і замість відвертої розмови викликати молодого медіума?
Гіпноз відкриває сімейні таємниці, ставить у незручне становище, а іноді навіть смішить, та чи потрібен він для того, щоб нарешті почати поважати один одного?
Комедія з привидами «КостяКатяМамаЧай»
Автор: Тамара Трунова
Режисер: Тетяна Гурбій
Джерело: zoloti-vorota.kiev.ua
І знову про дитинство. У кожного, певно, була шкільна закоханість, але через те, що вона була нами ж ідеалізована, іноді ми подумки повертаємось до того безтурботного часу, коли ми не думали про соціальний статус і не мислили категоріями упереджень.
Та вистава не тільки про це. Скоріше не стільки про це, як про те, що ми не спробували: не пішли на побачення, не зустрілися, не пробачили. І раптом не стає цієї людини. Залишається тільки фантазувати… Чи реалізувати це в іншому вимірі, себто після того, коли наш життєвий шлях на Землі закінчився, або його перервала аварія… чи війна…
Спектакль із комом в горлі, після якого ви точно задумаєтесь над людською природою, впізнаєте у головних героях себе і, можливо, сприйматимете складні життєві ситуації трохи інакше.
Піти на сеанс гіпнозу і поспілкуватися із привидами можна 31 жовтня у «Золотих Воротах».
P.S.: Типу комедія «Детектор Брехні» і комедія з привидами «КостяКатяМамаЧай» йдуть в один вечір за ціною одного квитка.
Вистави оглянула Ольга Усачова