Мандрівний філософ, поет, мислитель, педагог, просвітитель-гуманіст. Він здобув славу ще за життя, але і сьогодні його постать залишається актуальною. Він перший здійснив подвиг самопізнання, залишив безцінну творчу спадщину і переміг світ у квача (бо той ловив його, та не спіймав). Сковорода мав не лише гострий розум, а й язик, і зумів прожити своє життя так, щоб про нього ще століттями говорили.
«Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру»
Чини, посади, багатство, влада – усе це для Сковороди не мало ані найменшого значення. Його повагу можна було заслужити лише благородними вчинками та ясним розумом. Так, коли Катерина ІІ забажала побачити відомого філософа, Григорій Савич посмів їй не вклонитися. На обурення цариці він спокійно відповів: «Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!»
«Розум гострий у багатьох, але не всі навчились мислити»
Лекції Сковороди славилися духом новаторства, але створена ним система оцінювання нічим не поступалася. Зі своїми учнями він не церемонився, і замість звичних оцінок студенти отримували наступні: «весьма туп», «сущий бестолковщина», «весьма остр», «зверок вострое», «весьма понят», «туповат», «туп», «негоден», «не понят». Усього в арсеналі викладача було 12 «оцінок». Та для сина поміщика Томари, який не вирізнявся геніальністю, Сковорода приберіг особливе звання – «свиняча голова», яка пізніше, до речі, стала послом Російської Імперії у турецького султана.
«О, якби в дурні мені не пошитись, щоб без свободи не міг я лишитись»
До жінок Сковорода ставився дещо зневажливо, а проте одній усе ж вдалося його причарувати. Скорившись почуттю, філософ навіть запропонував їй одружитися, але вчасно зрозумівши, що потрапив у капкан, утік прямо з-під вівтаря. Кажуть, кохання – золото, а, як відомо, «проти свободи (особистої в тому числі) воно лиш болото».
Хоча, можливо, причина була в іншому…
«Гей, поля, поля зелені…»
Григорій Сковорода – особистість особлива і неординарна, а, може, ще й нетрадиційна… Подейкують ніби до одного зі своїх учнів, Михайла Ковалинського, просвітитель плекав аж надто теплі почуття, адже в листах називав його не інакше, як «турботою і втіхою душі моєї», «найдорожчим», «найжаданішим», «наймилішим» чи «найдорогоціннішим».
«З видимого пізнавай невидиме»
Поет мав містичний дар передбачення. У 1770 році Григорій Савич гостював у свого друга в Києві. Якось після прогулянки Подолом він почав квапливо збирати речі, пояснюючи це тим, що відчув трупний сморід. Ніхто не сприйняв слова мандрівника всерйоз, а через два тижні у Києві запанувала чума…
Крім того, Сковорода знав дату своєї смерті. Так, 9 листопада 1974 року, Григорій Савич сам викопав собі могилу і зі словами «Пора закінчити мандрівку!» пішов вмирати.
Дарина Бубнюк