Фото: Pinterest, Creative Bloque
Напередодні щорічного Всесвітнього економічного форуму, що стартує 22 січня у Давосі, організація традиційно оприлюднює на своєму сайті підсумки глобальних питань у міжнародному порядку денному. Економіці, інфраструктурі та екологічному прогресу відведено чимало уваги. Не залишається осторонь і питання ґендерної рівності, зокрема у царині політики.
І поки хтось дратівливо зітхає від «феміністичних витребеньок», а хтось думає, що ніби «і так нормально живемо», спробуємо пояснити, чому це важливо та який стан дисбалансу сьогодні. Відповідно до звіту The Global Gender Gap 2020 108 зі 149 країн покращили свої показники у ґендерному питанні саме завдяки більш інтенсивному залученні жінок до політики. У таких державах як Латвія, Іспанія, Таїланд кількість жіночих крісел у парламенті збільшилася близько на 25%. «У чому ж біда?» – запитаєте ви. Незважаючи на те, що політична складова додає приросту до загального ґендерного балансу та найбільше вдосконалюється з-поміж решти індексів, рівноправ’я у ній досягнуто лише на 24,7%.
Вислови на кшталт «Та хто ж їм не дає туди йти!», «Не жіноча це справа» нерідко можна почути з вуст політиків (як звичайних, так і диванних). Як-то кажуть, як дбаємо, так і маємо. Лише мізерна кількість світових держав наблизилася бодай до позначки 50% у рівності свого політикуму, тоді як показники 32 країн менші за 10%, а в Іраці, Саудівській Аравії, Новій Гвінеї, Брунеї та Азербайджані взагалі немає жодної міністерки.
Фото: Pinterest
Тим часом, як рівноправ’я стало звичним для 40 держав світу, частка жіноцтва у чоловічому «політклубі» усе одно залишається невеликою. Загальна кількість жіночих крісел у парламентах 153 країн складає 25%. Політикинь на провідних посадах ще менше: міністерки зі всього світу складають 21%, а у 85 країнах упродовж останніх 50 років кермо влади жодного разу не належало жінці.
Чому принцип «50/50» саме у політичному питанні є настільки суттєвим? По-перше, залучення жінок до прийняття рішень на державному рівні сприятиме розмаїттю ідей та способам вирішення проблем. Більше уваги приділятиметься саме так званим «жіночим» питанням, зокрема освіті, правам дітей та жінок, інклюзії, декретним відпусткам тощо. Згідно з дослідженнями, жінки йдуть у політику з більш альтруїстичних міркувань та є непохитними у відстоюванні своїх пріоритетів. Африканська країна Руанда може стати прикладом того, як ґендерні квоти та 58% депутаток у парламенті сприяли економічно-соціальному розвитку країни та досягненню рівноправ’я на 79%.
Першість у загальному рейтингу ґендерної рівності вже 11 рік поспіль посідає Ісландія. Україна опинилася на 59 сходинці, а в політичному сегменті – на 83. Минулого року ці два показники мали вигляд 65/105. Оновлення українського парламенту підняло нашу країну більше, ніж на 20 позицій. Хоча добровільні ґендерні квоти на рівні 30%, запроваджені ще в далекому 2013 році, і досі не знайшли тих «добровольців», які б їх застосували, новий Виборчий кодекс, що стане чинним уже в 2023 році, передбачає їхнє збільшення на рівні 40%. Попри це, потужний ривок із 12% до 20% жінок у парламенті не залишився безслідним.
Для того, щоб досягнути повної ґендерної рівності у всіх її компонентах, треба 99,5 років. Тоді як для заповнення освітньої прогалини необхідно 12 років, для політичної – 95. Остання є водночас головним рушієм і баластом досягнення абсолютного рівноправ’я. Порушення цього питання як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівнях завжди буде важливим для тих країн, які прагнуть залишатися конкурентоспроможними та підтримувати розвиток людського капіталу. Таким є шлях до демократичних ідеалів та гармонії.
Катерина Денісова