«Перші ластівки», 2019. Фото: novy.tv
У наш час боротьба за права особистості та за рівність у всіх її проявах стала одним з найважливіших складників суспільного життя. Зараз консервативній людині навіть улюблений фільм не подивитися без «окулярів толерантності» (хоча б нові феміністичні «Зоряні Війни»). Складно не помітити, що боротьба перемістилась у площину мистецтва, не оминувши й кінематограф, який щороку зміцнює свої позиції рупора змін, звертаючись до експериментальних, часто скандальних, тем та ідей.
Деякі режисери створюють провокативні образи, які вмить заповнюють собою весь Інтернет. Особливої уваги заслуговують серіали, адже такі тривалі проєкти мають значно більший вплив на глядачів. За кілька сезонів люди психологічно прив‘язуються до персонажів і з іншого боку дивляться на їхні проблеми.
«Ейфорія», 2019
Справжнім вибухом 2019 року став мінісеріал від телеканалу HBO під назвою «Ейфорія». У типовій розповіді про американських підлітків з’являються дівчина-наркоманка, її подружка-трансгендер, білий цисгендерний гетеро… гомосексуальний хлопець… А ще, повна дівчина, яка досліджує свою сексуальність, юнак, що зіткнувся з булінгом у виші… Наркоманія і алкоголізм, змальовані в грубій формі, не просто створюють ефектну картинку, а й наводять на певні роздуми, бо такі випадки – не рідкість поза екраном телевізору. Нещасні історії героїв, які прагнуть самовизначення у світі, сповненому ненависті й агресії, змушують змінити своє ставлення до таких людей у реальному житті. Критик The Guardian Бенджамін Лі назвав «Ейфорію» одним з найсміливіших і найефективніших телевізійних шоу 2019 року, хоча багато інших звинувачують серіал в нігілізмі.
Ідеї, закладені в проєкт, не оминули й наш медійний простір. Новий канал вирішив пропустити світ «Ейфорії» крізь призму української реальності. Автори додали й нотки іншої відомої драми «Тринадцять причин чому», зробивши акцент на проблемі підліткового самогубства.
«Серіал почав важливу дискусію про те, що підлітки – дуже вразливі. Ми хотіли показати їхні проблеми реалістично, консультувалися з психологами, щоб не нашкодити і не травмувати. Сюжет – це художня вигадка, але він заснований на історіях, які нам доводилося чути», – говорить сценарист і продюсер серіалу Євген Тунік.
«Перші Ластівки» неодноразово порівнювали з «Ейфорією», вказуючи, крім того, на його високий рівень, близький до Netflix. За інформацією BBC Україна, «після виходу серіалу вшестеро збільшилась кількість звернень на дитячу лінію правозахисної організації «Ла-Страда Україна», чий номер вказано у титрах серіалу. Діти розповідають про побої вдома, про спроби самогубств, про страх і просять про допомогу».
«Гра престолів», 2011–2019
Навесні більше 13 мільйонів глядачів зі всього світу в прямому ефірі спостерігали за фіналом найпопулярнішого телесеріалу десятиліття – «Гра престолів». Стрічка має неймовірно значний вплив на масову свідомість. Неможливо перерахувати всі соціальні проблеми, згадані в епізодах серіалу. У контексті часів, схожих на Середньовіччя, сучасні проблеми набувають гострішого характеру. Серед головних героїв ми бачимо жінку-лицаря, принца-гея, дипломата з карликовістю… Ці персонажі зустрічаються з ненавистю й презирством і непорозумінням. Вони вигнанці. На фоні тотальної нерівності й безправ’я їхні проблеми мають зовсім інший вигляд. Один з найвпливовіших родів держави представляє його найстарша членкиня. Вона яскраво виділяється на фоні інших героїв своєю саркастичністю й рішучістю. Жінка є прикладом необґрунтованості сексизму та ейджизму. У «Грі престолів» змальовані численні сцени домашнього насильства, пияцтва й проституції, церква тут зображена поневолювачем людства, а королем держави у фіналі стає підліток з інвалідністю. І це далеко не всі питання, порушені в серіалі.
Подібні проблеми згадуються в «Ходячих мерцях», «Помаранчевий – хіт сезону», «Як уникнути покарання за вбивство», «Американській історії жахів» і в десятках інших відомих телевізійних проєктів. Про Райана Мерфі та Бреда Фелчака, творців останнього, мистецтвознавці Тереза Л. Геллер та Анна Марі Бенкер казали, що ті, створюючи свої образи, підривають гендерні та сексуальні норми, які визначають більшість телебачення. Сучасний кінематограф прагне бути толерантним і вчить цьому авдиторію. Іноді ми бачимо незвичні для нас речі, змальовані абсолютно буденними на екрані. Іноді, навпаки, проблеми загострюються.
У наведених прикладах і полягає велика сугестивна сила кінематографу, який руйнує стереотипи в головах консервативних людей, змушує їх замислитися над собою, поведінкою оточуючих і проблемами соціуму, які вони, можливо, не помічають.
Поширення ідей рівності в кіно є дуже важливим кроком на шляху до кардинальних змін, бо перетворювати, насамперед, слід психологію аудиторії. А кінематограф на те і є частиною масової культури, щоб вибудовувати суспільні цінності. І хоча останнім часом ця сфера явно диктує не те, чого дійсно потребує людство, зрозуміло, що зміна цінностей на екрані однаково спровокує зміни в реальному житті.
Максим Царук