Фото: Pinterest
2019 рік, нове, вище, толерантне суспільство, вільне від гомофобії, трансфобії, сексизму та расизму? На жаль, тільки в утопічній версії цього суспільства. Реальність нестримна у своїх творчих поривах – начебто і Зеленського президентом зробила, і «рівні» законопроєкти потихеньку вводить, але й краще, вочевидь, не стає.
Реакцію на тему рівності жінок і чоловіків навіть не треба аналізувати й розкладати по полицям, адже, як це прийнято у кожній третій течії, завжди є люди «агресивно за» та «агресивно проти» або ті, хто «утримався». Як пояснює керівник відділу комунікацій та адвокатів «ООН-Жінки» в Україні Нарміна Стришнець порталу «ООН Жінки», дехто просто не розуміє задач течії: «Неправильна аура навколо фемінізму історично склалась через те, що ми живемо у патріархальному суспільстві, – підкреслює вона. – Ми намагаємось пояснити людям, що це течія про рівні кар’єрні можливості, можливість отримувати зарплатню (до речі, як вам коментар Яніни Соколовської про різницю чоловічої та жіночої зарплатні? Дуже толерантно, агов! Адже жінки хоча б отримують цю зарплатню, – ред.), мати доступ до спільних благ. Коли питаєш жінку, чи хоче вона у шлюбі бути менш цінною, тоді вона вже по-іншому реагує на розмови про фемінізм».
А в чому ж головна проблема? В тому, що українкам здебільшого все одно. Їм «ніяково» питати та просити більшого – більшої зарплатні, світових можливостей та власної тарілки. Отримавши владу над чоловіком, українська жінка історично майже завжди брала участь у прийнятті рішень для всієї сім’ї, і дуже часто її думка переважувала. Але ж ніхто не акцентував на тому, «жіноча» та думка чи «чоловіча». Тому вона завжди і була чоловічою.
От і Україна – жінка, що не розібралась у темі та не хоче питати та просити більшого. А давно вже треба.
Діана Блотницька