Медпрацівниця свідомо відмовилась від госпіталізації, коли в перші дні після виявлення коронавірусної хвороби відчувала себе по-справжньому погано.
Чернівецька лікарка швидкої допомоги Аліса Гріщенкова, яка наприкінці квітня захворіла коронавірусом, розповідає свою історію.
Вже майже п’ять років – із 4 курсу – дівчина працює у Чернівецькому обласному центрі екстренної медичної допомоги. Під час навчання у медуніверситеті була медсестрою виїзної бригади, а зараз – лікарка.
З поширенням пандемії коронавірусу і виявлення першого випадку у Чернівцях усі лікарі працювали понаднормово.
“Два тижні перед тим, як я захворіла, були особливо насиченими. Медики працювали на межі можливостей”, – розповідає Аліса Гріщенкова.
Після одного з таких чергувань медпрацівниця прокинулась від кашлю. Повністю зникли смак і нюх, того ж дня піднялась температура до 39 градусів. Дівчина відчувала сильний головний біль, ломоту в тілі й біль в очах. Запідозривши коронавірус, подзвонила до сімейного лікаря. Та, проаналізувавши симптоми, записала дівчину у чергу на ПЛР-тест.
У призначений час дівчина прийшла до поліклініки.
“Переді мною в черзі стояли двоє старших людей із вираженою задишкою та ще одна бабуся, яку вели під руки. Одразу згадала невігласів, які говорили: “Не лякайте людей, то звичне ГРВІ”, – згадує лікарка.
Та найважчим для дівчини стало очікування результатів – впродовж чотирьох днів. Коли Алісі Гріщенковій подзвонили з тест-центру та повідомили, що результати тесту позитивні, одразу перепитала, чи можлива помилка.
“Звісно, помилки бути не могло. Це я розуміла по своєму стану”, – каже дівчина.
Лікарку охопила паніка – боялася заразити родину, тому перші дні практично не покидала меж кімнати. За потреби виходила лише в масці.
Лікарка свідомо відмовилась від госпіталізації, коли в перші дні хвороби відчувала себе по-справжньому погано – аби не займати чиєсь місце в лікарні, яких небагато.
Лікувалась Аліса за протоколом МОЗу, окрім того пила різноманітні чаї, соки у дуже великий кількості та їла переважно фрукти.
Зізнатись, що хворіє коронавірусом, було складно навіть самій собі.
“Було важко визнати, що я принесла додому цю хворобу, і тепер через мене можуть постраждати рідні та друзі. Відчуття провини не давало змоги подумати про себе. А рідні боялися за мене, бо окрім високої температури, кашлю, задишки, я фактично не їла і не вставала з ліжка. Як і більшість молоді, сподівалась, що мені коронавірус не загрожує. Хоч як медик розуміла, що перебуваю у групі ризику. Найменша область України з найбільшою кількістю хворих! Серед медиків ставало все більше хворих, серед них – і я”, – зауважує Аліса Гріщенкова.
Апелюючи до ситуації у Нових Санжарах, дівчині було складно писати про свою хворобу публічно. Та у підсумку Аліса отримала десятки листів зі словами подяки від людей, які писали, що її розповідь у соцмережі надала їм сил.
Аліса наголошує, що при перших симптомах нездужання обов’язково потрібно звернутися до свого сімейного лікаря.
“Коронавірус – це не соромно, ваше життя і життя ваших близьких важливіше за думку інших. Пам’ятайте, від коронавірусу помирають, важко, і на жаль, багато людей. COVID-19 – важка, але виліковна хвороба. Не соромтесь говорити про це, особливо це стосується медиків, кількість хворих серед яких вражає! Слова підтримки, просто посмішка лікаря – це ковток нових сил для хворого”, – додає Аліса Гріщенкова.
Зараз дівчина вилікувался. На запитання, чи люди не бояться з нею спілкуватися, відповідає негативно.
Наталія Спатарь, Чернівці. Матеріал підготовлено в рамках Проєкту Всеукраїнського репортерського пулу
