23 серпня вся країна святкує День Державного Прапора України, а харків’яни ще й день міста. Традиційно в цей день у Харкові проводять десятки заходів на всяк смак. Для одних це вихідний та розваги, для інших — нагода відпочити вдома, сховавшись від гучної музики і натовпу. Попередні роки я належала до останніх, але цього разу прокидаюсь о 5:30 і їду до міста, аби зануритись в атмосферу святкового міста.
Що побачу цього дня :
- 8:00 — церемонія покладання квітів на Меморіалі Слави
- 9:00 — фотовиставка старого Харкова в парку імені Горького
- 14:00 — ярмарок у сквері “Вічний вогонь”
- 15:30 — (не)відкриття Будинку нерухомості на площі Павлівській
- 16:30 — відкриття скверу з фонтаном на Майдані Свободи
- 20:00 — концерт за участю харківських виконавців у сквері “Стрілка”
Неділя, 6:44. Похапцем вибігаю із квартири, бо маю встигнути до початку церемонії традиційного покладання квітів на Меморіалі Слави на честь визволення Харкова від нацистських загарбників. Нічна прохолода — передвісник осені — ще покусує. Харківське передмістя спить, а декілька ранніх пасажирів щільніше кутаються у куртки, чекаючи на автобус.
О 7:20 я вже на Холодній Горі, в західній частині міста, де найспритніші продавці фруктів уже розбивають свої намети, а сонні містяни блукають автобусним терміналом в пошуках потрібного транспорту.
Пересідаю на 302 автобус, який їде на північ, до Меморіального комплексу. В салоні, поміж пасажирів з квітами, помічаю пару літніх людей. Чоловік зодягнений в мундир, на грудях стиха дзеленчать численні медалі і нагороди. Поряд — жінка з двома гвоздичками в руках. Вона без угаву балакає, хреститься, не перестає роздивлятися у вікно місто і хвалити архітектуру вокзалу, повз який проїжджаємо. Скільки ж їм років?
Хотілося побалакати, але на зупинці “Меморіал” літні люди вихопилися з автобусу і поспішили приєднатися до колони людей, що вже сунула Алеєю Слави до Монументу Батьківщини-Матері. Пара хутко попрямувала через лісок до початку колони та загубились в натовпі.
Уже встигла пожалкувати, що не встигла поговорити, аж раптом знову помічаю чоловіка — вже самого. Стоїть осторонь, дивиться на людей з прапорами і квітами, фотографує. Підходжу, пропоную зазнимкувати його. Та чоловік лише ввічливо посміхнувся і відвернувся, мовляв, не зачіпайте.
Сценарій заходу “совковий”: мер міста Геннадій Кернес разом із чиновниками під об’єктивами численних камер поклав квіти до Меморіалу Слави. Двійко дітей в пілотках, зодягнених у форму радянського військового — хіба що без червоної зірочки, але з написом “награды моих дедов” на грудях — теж показово поклали квіти. Священники відспівали панахиду за загиблими в Другій світовій війні, присутні вшанували їх хвилиною мовчання, прозвучав гімн України у виконанні оркестру і запис урочистої промови — російською, виступив харківський танцювальний гурт. На все – не більше тридцяти хвилин.
О 8:30 харків’яни вже потягли до центру міста. Хтось пішки, але більшість — громадським транспортом. Сідаю у тролейбус, за 15 хвилин виходжу на зупинці “Парк ім. Горького” і поспішаю втекти від натовпу та метушні. У повітрі ще витає дрімотна атмосфера вихідного дня, у парку тихо і безлюдно, бо основна програма запланована на вечір. Йду роздивлятися виставку фотографій старого Харкова, яку відкрили напередодні.
Біля одного зі стендів перемовляюся з огрядною, усміхненою і напрочуд балакучою пані. Жінка помітила, що у нас однакова модель смартфонів і цим зачепилася за розмову.
“Мені подобається парк, особливо навесні, коли все квітує, — каже вона. — А виставка? Та вона ж щороку проходить! Ходжу, фотографую, потім в соцмережі викладу, бо не всі друзі можуть приїхати. А ввечері ще подивлюся на відкриття фонтану”.
Близько 10 години ми розійшлися, побажавши одна одній гарного відпочинку. Жіночка поспішила придбати сендвіч в кафетерії, а я рушаю відтворювати деякі кадри з фотовиставки і розширити її з “тоді” на “тоді та зараз”. Прямуючи “вниз” центральною вулицею міста — Сумською, роблю ще декілька кадрів недільного Харкова.
В Саду імені Т.Г. Шевченка на місці пам’ятника Василю Каразіну ще 1935 року звели пам’ятник Кобзарю. Значно пізніше монумент засновника Харківського національного університету встановили біля головного корпусу навчального закладу.
Перетин вулиці Сумської та провулку Грабовського змінився до невпізнанності. Будівля Представництва Національного Банку (праворуч) виросла на два поверхи і змусила мене, корінну харків’янку, засумніватись, чи це дійсно те місце з фотокартки.
14:00. Маючи кілька годин вільного часу, звертаю до скверу “Вічний вогонь”. Тут проходить міський ярмарок народної творчості: гутники, гончарі, художники та інші митці пропонують свої вироби. До таких зівак, як я, ставляться дружньо, дозволяють фотографувати, охоче розповідають про свої ремесла. З-поміж різнобарвного краму мою увагу привертають різнокольорові фігурки тварин.
— А вони глиняні?
— Ні, з солоного тіста.
— Справді? — вдаю здивування, аби заохотити мисткиню розповісти більше.
— А ви спробуйте!
— На смак? — посміхаюсь.
— Та ні, потримайте, роздивіться. Можете сфотографувати.
“Я вже 20 років займаюсь виготовленням фігурок з тіста. Ліплю, запікаю, потім розмальовую. А ідеї де беру? В роботі самі приходять. Руки підказують, — розповідає мисткиня. — Я родом із Росії, але от вже більше 45 років живу в Україні. Мій батько теж був митець — малював картини. Взагалі, вся моя сім’я творчістю займалась, от і я теж. Нам дозволяють продавати тільки в цьому сквері, а тут і людей то нема. В інших парках не можна — там якусь красу оберігають, нас із нашим крамом не пускають”.
Купляю в мисткині дві фігурки і йду далі, роздивляюсь картини харківських художників і художниць.
Ось так бачать Харків місцеві митці.
О 15:20 за програмою – відкриття Будинку нерухомості на Павлівському майдані. Грає музика, люди в костюмах з’являються то в дверях, то в великих вікнах будинку, танцювальний гурт тупцюється біля входу, чекає на свій виступ — церемонія забарилась щонайменше на пів години.
Не біда. Огорожу прибрали завчасно, тож відреставровану будівлю можна було побачити і сфотографувати ще за кілька днів до відкриття.
О 16:30 сподіваюся втрапити на відкриття скверу з фонтаном на Майдані Свободи, тому треба поспішати. Роблю декілька кадрів і рушаю на наступну подію.
Людей зібралося чимало. До Революції Гідності на Майдані Свободи стояв пам’ятник Леніну, але його повалили активісти у вересні 2014. Після сквер довгий час був на реконструкції.
На відкритті окрім міського голови – делегації зі Словаччини, Казахстану, Грузії та Албанії. Харків’яни по-різному реагують на типові урочистості: одні час від часу радісно аплодують, інші стримано споглядають дійство. Зауважую, як хлопець поряд мене здійняв брови на заклик з гучномовця “насладиться живительными струями нового фонтана”.
Помічаю моторного хлопчину років 10, який прийшов на подію з батьком. Починаю розпитувати, як йому святкування. Михайло, так, виявилося, звати хлопчика, вчора давав інтерв’ю місцевому виданню, передавав привіт міському голові Геннадію Кернесу і сьогодні прийшов на відкриття, аби особисто побачити високопосадовців.
Після харків’яни рушають до Парку Горького, на святкову програму. Мою ж увагу привернув Ретро парк — зона відпочинку літніх людей. О 18:30 тут “Танцюють всі”. Запальні українські пісні додають хорошого настрою, як і моторні харківські танцюристки.
Ніні Іванівна — 71-річна мешканка Харкова — раз на два тижні приходить на танці зі своїми подругами. Родом жінка з Первомайська, але ще замолоду приїхала навчатись у Харківському національному університеті і залишилась у Харкові. На мій комплімент моторна танцівниця скромно відказує: “Так це я ще протез в коліні маю! Тільки ви мені відео надішліть на Вайбер, не забудьте!” – виймає смартфон і надиктовує свій номер.
О 20:00 прямую на заключну подію Дня міста — концерт в сквері Стрілка, на набережній річки Лопань. Вдень в парку було тихо і затишно — люди ховалися від спеки в затінку дерев, а найбільш хоробрі, не дивлячись на палюче сонце, веслували в човнах. Ввечері місто огорнула довгоочікувана вечірня прохолода і парк заюрбила молодь та батьки з дітьми. На фуд-корті – наїдки та напої, а на плавучій сцені виступають українські артисти.
О 21:00 моя мандрівка Харковом завершується, а харків’яни залишаються дивитися концерт та продовжують гуляти містом, адже завтра вихідний — День Незалежності — і додому можна не поспішати.
Олександра Корж, Харків. Матеріал підготовлено в рамках Проєкту Всеукраїнського репортерського пулу