Коли в Україні повіює тотальним локдауном, а 12 областей уже випробовують такий режим на собі, громадяни «протестують» проти проведення другої весни в межах власних осель правилом трьох «Н»: неносінням масок у громадських місцях, недотриманням соціальної дистанції та нехтуванням самоізоляцією за наявності симптомів хвороби. Наша ж влада відома вмінням відтягувати карантин доти, доки в лікарнях не заповняться всі додаткові ліжка в коридорах. Щоб остаточно не потонути в хейтерських коментарях на власну адресу і зберегти тишу під вікнами своїх кабінетів, уряд зайняв вичікувальну позицію. Можливо, Кабмін побоюється такої ж долі, як в Офісу Президента.
Статистика говорить одне, уряд — інше
Ще минулого березня влада запустила країну з катапульти в економічну прірву й уже рік не може загнуздати примхливу та багату на несподіванки стратегію боротьби з COVID-19. Саме тому локдауни в нас вводяться хаотично і не підпорядковуються логіці статистики. Станом на 12 квітня вона свідчить, що Україна спустилася з першого місця в Європі за добовою кількістю заражень на шосте з майже вісьмома тисячами нових випадків. Кількість смертей також не дозволяє розслаблятися — 287 за добу, що забезпечує нам четверту сходинку в рейтингу. Хоча цифри і змінюються щодня, Україна постійно виривається в лідери сумної статистики. Наведені дані — тривожний дзвіночок, що мав би стати приводом для введення жорстких обмежень на території всієї України. З цією думкою погоджується і завідувачка одного з відділень Запорізької міської багатопрофільної клінічної лікарні №9, де лікують від COVID-19. У коментарі Format21 вона зазначає, що доцільно було вводити локдаун раніше, коли простежувалася тенденція до збільшення інфікованих. Зараз же, на піку захворюваності, коли в лікарнях не вистачає місць, ці люди змушені залишатися вдома. На її думку, із зимовим локдауном влада теж запізнилася й довела ситуацію до критичного стану.
Сидіти вдома чи ні, от у чому питання
Крім затримок із впровадженням, значну роль відіграв контраст між жорсткими обмеженнями минулої весни та значним послабленням улітку й восени. За цей час люди потроху повернулися до звичного життя, а втома від сидіння вдома (як би парадоксально це не звучало) стимулювала активні соціальні контакти. На вулицях і в магазинах усе частіше з’являлися зухвальці з масками на підборіддях, наші маршрутки знову перевозили більше людей, ніж китайське метро, а великі скупчення перестали сприйматися як загроза для здоров’я. В українців, які в період послаблення не стикалися з коронавірусом безпосередньо, могла сформуватися думка, що проблему майже подолано, тому надалі важко було повернути громадян в обмежувальні рамки.
«Локдаун — однозначно ефективний, але проводити його треба правильно. Якщо закривати, то все — тоді від цього безсумнівно є ефект. Завантаженість лікарень знижується, бо люди менше одне з одним спілкуються, менше контактують, відповідно — менше передають хворобу», — стверджує завідувачка одного з відділень клінічної міської лікарні Запоріжжя.
Протилежну думку висловлює кандидат економічних наук Олександр Хмелевський: «Люди не можуть обійтися без соціальних контактів. Також людям потрібно купувати, продукти, ліки, працювати тощо. Тому, які б не були запроваджені обмеження, хвороба все одно буде розповсюджуватися. Натомість локдауни наносять величезну шкоду економіці. Підприємства банкрутують, люди втрачають роботу та засоби існування. Держава недоотримує кошти від податків. Зростає дефіцит держбюджету та державний борг». Експерт пропонує боротися з пандемією шляхом збільшення місць у лікарнях для хворих і забезпечення медичних закладів необхідними ліками й обладнанням. Щоб зупинити відтік кадрів, влада, на його думку, має підвищити зарплати персоналу.
Досвід Європи
На початку пандемії, коли уряд ще не встиг зорієнтуватися, можна було простежити наслідування європейської системи локдаунів. Як же боролися з вірусом у Європі? Там після весняного локдауну людей випустили на «літні канікули». Однак, чого і слід було очікувати, та безтурботність стала причиною осінньої депресії й блискавичних темпів зараження. У жовтні кількість нових випадків у Франції сягала рекордних 17 тисяч за добу, у Великобританії — 14, а в Іспанії — більше семи тисяч. Європі знову довелося закритися на замки і боротися з вірусом з більшими зусиллями. Закриття закладів громадського харчування, навчальних установ, частковий перехід на дистанційну роботу, комендантська година в окремих країнах та обов’язкове носіння масок допомогли стабілізувати ситуацію.
Унікальним шляхом пішла Швеція. Звісно, ми знаємо приклади країн, які не хотіли запроваджувати локдаун через тотальну байдужість до власних громадян і невігластво глав держав, але Швеція обмеження таки вводила. З методу «кнута і пряника» уряд країни залишив лише другий компонент. Людям нічого не забороняли — їм рекомендували. Поки у Великобританії можна було зустрітися лише зі співмешканцями, у Швеції були дозволені зібрання до 50 осіб.
Коли шведи насолоджувалися весною на пікніках, у Німеччині парки були доступні лише для прогулянок, навіть сідати на лавочки заборонялося.
Непримусові рекомендації таки довели країну «м’якої стратегії» до піку смертностей, падіння ВВП на 8,6% і карантинних обмежень. Якими б відповідальними не були громадяни, COVID-19 поширюється, незважаючи на чітке дотримання дистанції, а економіка кожної країни світу «розплачується» за життя її мешканців.
Ефективність залежить від кожного
До формування колективного імунітету Україні не вистачає ще десятків мільйонів доз вакцини. Водночас розумна стратегія боротьби в поєднанні з відповідальністю українців могла б врятувати сотні тисяч життів. Локдаун має розглядатися як запас часу для підвищення ефективності системи охорони здоров’я, а не як екстремальний засіб поліпшення критичної ситуації.
Функція локдауну має полягати в запобіганні стрімкого росту смертей і захворювань, а не обмеженні звичного життя, коли для цього немає підстав. Зараз українська модель локдауну нагадує раптову контрольну в школі — змушує нервуватися і завжди невчасно з’являється. Якщо прописані в законі штрафи ще могли б мотивувати українців дотримуватися правил, то, здається, чудодійну вакцину, яка вилікувала б наших політиків від некомпетентності та халатності, ще не вигадали.