Кажуть, що ми несемо відповідальність за тих, кого приручили. Та чи знаєте, яка реальна картина життя братів наших менших в Україні? Про переповненні притулки, брак їжі, щеплення, байдужість держави та інші загрози розкажемо далі.
Кожен із нас неодноразово стикався з порушенням закону «Про захист тварин від жорстокого поводження». Проте чи багато відомо випадків, коли влада реагувала на такі ситуації?
Наразі найбільшою проблемою є відсутність фінансування притулків для тварин із боку держави. Усього існує не так багато таких закладів, зокрема, сім у Києві та області. Усе фінансування здійснюється за рахунок волонтерів та небайдужих людей, чого звісно не вистачає для належного утримання. Директорка притулку Ірина повідомляє, що всі заклади переповненні, а дзвінкі надходять сотнями кожного дня, але вони вимушені всі відхиляти. Умови ненайкращі: у кожній клітці сидить щонайменше по дві собаки, їжі катастрофічно мало, а територія просякла смородом фекалій та мокрої шерсті.
«Їжа та медикаменти — найболючіші теми. Іноді все доходить до такого стану, що ми розміщаємо пост у Фейсбуці і просимо людей пожертвувати грошей, бо їжі залишилось на два дні. Тільки так ми тримаємось на плаву», — додає директорка.
У найбільшому притулку, що розташований у селі Федорівка, одночасно перебуває чотири тисячі тварин. Уявляючи таку кількість стражденних, держава не виділяє коштів та грантів на підтримання життя братів наших менших. А волонтери жаліються на відсутність підтримки: «Знаєте, ми збираємо кошти насправді на все: корм, матеріали для будок та вольєрів, вакцини, препарати проти блох та глистів. Взагалі існує і не спростована, і не підтверджена інформація, що з їжею допомагають супермаркети. Мовляв, відправляють свої прострочені товари до притулків. Проте я з таким не стикався, — стверджує волонтер Юрій.
Дуже не вистачає підтримки держави. Мені здається у всіх цивілізованих країнах такі пункти, як утримання притулків, мають бути прописані на законодавчому рівні.
Волонтер Юрій
Переходячи до медичного аспекту життя братів наших менших, виявляємо, що влада країни таки надає мінімальну підтримку. Існують дві державні клініки, в яких можна зробити собі та своїм улюбленцям щеплення від сказу. Єдина допомога від держави надається у вигляді української вакцини. Вона є в необмеженій кількості, процедура безкоштовна. Для людей щеплення робиться раз на п’ять років. Проте слід бути обережними, бо вітчизняні ліки мають низку побічних ефектів, наприклад, такі як зміна поведінки. Лікарі рекомендують використовувати імпортні аналоги, зокрема «Нобівак», яку вважають більш ефективною.
Усе ж повсякчас приватні ветеринарні клініки користуються більшою популярністю, ніж державні. Люди платять за комфорт, тому часто обирають комплексні послуги ветлікарень, де їхнім улюбленця і підстрижуть кігті, і зроблять щеплення. «Останнім часом багато господарів обирають процедуру комплексних ін’єкцій, так як туди входять щеплення від сказу та вірусів. Також завжди є попит на стерилізацію, дуже рідко присипання. У нас це непопулярно і застосовується в крайніх випадках», — розповів асистент у ветеринарній клініці «Рудий Кіт» Захар. В Україні не передбачено законом присипання тварин, якщо вони живуть у притулку більше певного терміну.
Деякі тварини, як народилися в клітках, так можуть просидіти там й до самої старості.
Окрім державної та приватної медичної допомоги, її часто надають волонтери. От, наприклад, небайдужий меценат Ельшан Мехтієв. Він — бізнесмен, який створив «швидку собачу допомогу». Завдяки його сервісу, собак групами стерилізують, що хоч якось зменшує відсоток безпритульних тварин в Україні. Також його «швидка» може нагально прооперувати чотирилапих, якщо вони в критичному стані (потрапили під машину або застрягли в канаві тощо).
Однак переповнені притулки — це далеко не єдина загроза для життя братів наших менших. Уже декілька років рух догхантерів, людей, які навмисне труять тварин, набирає значних обертів у соціальних мережах. Вони залишають отруту скрізь, підсовуючи її в невеличкі шматочки фаршу. Узимку це стало особливо помітно, адже подекуди на снігу видніються рожеві плями. На жаль, від таких отрут переважно гинуть домашні улюбленці,яких господарі виводять на прогулянки. Попри неодноразові звернення волонтерів до влади з метою зупинити рух догхантерів, проблема залишається актуальною та набуває все більш загрозливого характеру.
Тож поки можновладці відсиджуються, тварини страждають. Держава негайно повинна звернути увагу на таку нагальну потребу та вжити рішучих заходів. А людей ми закликаємо не бути байдужими. Бо статистика демонструє, що всього 5–7% вихідців із притулків забирають нові власники. Крім нас, ніхто не допоможе тваринам, тож нумо рятувати життя!