Протягом майже століття весь світ святкує міжнародний день культури 15 квітня. Найімовірніше ці слова викличуть асоціацію з виступами в школі, Шевченківськими читаннями, народними піснями й танцями… Цей перелік можна продовжувати, але там точно йтиметься про культурні надбання минулого. Що й недивно, адже українська культура довгий час стояла на місці. Та що ми маємо зараз? Якими досягненнями може похвалитися сучасне українське мистецтво та ким ми можемо пишатися? У цьому циклі ми розповідатимемо про кожну зі сфер нашої культури.
Кіноіндустрія
Ще кілька років тому український кінематограф, як і загалом культура, був у ненайкращому стані: для нас це було щось неякісне та примітивне. Однак останні два роки виявилися продуктивними й результативними для цієї сфери: наше кіно виходить на міжнародний рівень, отримує ще більше світове визнання. З’являються «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча (2019 р.), «Атлантида» Валентина Васяновича (2019 р.), «Земля блакитна, ніби апельсин» Ірини Цілик (2020 р.)… І тут могла б бути ще не одна стрічка, яку можна вважати проривом у сфері кіно, яка чудово представила Україну на міжнародних конкурсах та фестивалях і мала високий попит на вітчизняному ринку.
«Але Україна — держава в Європі, одна з найбільших. Ми не можемо дозволити не мати амбіцій щодо власного кіно…»
Ірма Вітовська в інтерв’ю для «Української Правди»
«Земля блакитна, ніби апельсин» була вперше показана на «Sundance Film Festival», згодом — на DocuDays, отримавши нагороду за кращу режисуру в категорії світової документалістики. Ця дебютна робота Ірини Цілик стала переможцем Десятого конкурсного відбору Держкіно, завдяки чому отримала фінансування від України в розмірі майже 3 млн. грн — а це майже половина загальних витрат на зйомки. Оцінка від глядачів — 7,5 балів на IMDb на основі 283 відгуків.
Постапокаліптична драма «Атлантида» була номінована Українським оскарівським комітетом на отримання цієї найпрестижнішої нагороди в кіносфері у 2021 році. Крім цього Валентин Васянович уже отримав «Золотого лева» на Венеціанському кінофестивалі за найкращий фільм програми. Глядачі все ж не дуже високо оцінюють цю роботу — 6,7 балів, базуючись на відгуках 1 138 осіб.
Знову ж таки дебютний повнометражний фільм «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча виборов «Кришталений глобус» на Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах. Цікаво, що глядачам він припав до душі, про що говорить високий рейтинг на IMDb — 8,1 балу за 1 855 відгуками .
Зараз ми можемо пишатися новим поколінням талановитих сценаристів. Це, зокрема, Марися Нікітюк («Додому» спільно з Наріманом Алієвим) і Наталія Ворожбит («Кіборги», «Спіймати Кайдаша»).
Марися Нікітюк 
Наталія Ворожбит
«Знімаючи кіно, я хочу розповідати потужні, яскраві історії, які не залишать глядачів байдужими. Хочу показувати цікавих героїв — слабких і сильних, які намагаються вижити і зберегти себе в складних умовах», — Нікітюк про «Додому».
«Знімаючи кіно, я хочу розповідати потужні, яскраві історії, які не залишать глядачів байдужими».
Марися Нікітюк
Професійно створюють сценарний фундамент та займаються режисурою вищезгадані Антоніо Лукіч, Валентин Васянович, Ірина Цілик, а також Володимир Тихий («Наші котики») і Наріман Алієв («Додому»).
Чого тільки вартий хоча б Ахтем Сеітаблаєв. Фільми «Хайтарма», «Кіборги», «Захар Беркут» (приклад плідної співпраці з голівудськими артистами) — це надзвичайний режисерський доробок, а в першому — ще й акторський; у фільмі «Додому» — блискуча гра. Ось як прокоментував прем’єру одноєї зі своїх стрічок сам режисер.
«… фантастичне відчуття у мене було, коли в Дніпропетровську величезний зал раптово без підготовки в кінці фільму почав співати гімн України. Це було в квітні цього року (2014 — ред.). Ти розумієш після перегляду, що зумів на невеликий проміжок об’єднати цих людей в залі», — Сеітаблаєв про прем’єру «Хайтарми» в інтерв’ю для ВВС Україна.
«… величезний зал раптово без підготовки в кінці фільму почав співати гімн України. … Ти розумієш після перегляду, що зумів на невеликий проміжок об’єднати цих людей в залі».
Ахтем Сеітаблаєв
Серед акторів ще багато професіоналів, якими можуть пишатися українці, і це не просто якісь незнайомі імена. На фільмах за участі, наприклад, Станіслава Боклана, заслуженого артиста України, та Ірми Вітовської, яка не так давно отримала премію «Золота дзиґа» як найкраща акторка в головній ролі за роль у фільмі «Мої думки тихі», виросло молоде покоління. Зараз воно стежить за діяльністю Наталки Денисенко (вона часто радо погоджується на зустрічі-розмови зі студентами вишів), зірки, що сходить, — Тараса Цимбаленка, та ще багатьох молодих українських артистів, що лиш дебютували у світі кіно, зокрема й акторів телесеріалу «Перші ластівки».
Очевидно, що український кінематограф не збирається зупинятися на досягнутому. Ще неодноразово про наші фільми заговорять у всьому світі, зокрема, і як про найкращі, зразкові роботи.