Інтерв’ю з райтером, який малює вже 20 років
Format21 та троє художників уже посвятили вас у культуру графіті в Україні. Цього разу поговоримо з ветераном вуличного живопису — Шейбом. Він поринув у світ графіті в 2000-х і досі малює не лише в Україні. Його роботи можна побачити в Греції, Франції, Латвії, Таїланді, Лівані, Туреччині, Єгипті, Австрії, Словаччині, Литві, Росії та Чехії. Райтер зазначає: «Більше розкажуть мої графіті».
— Можливо, дуже банальне питання, але що спонукає Вас до створення графіті, чим воно є для Вас?
— Графіті — це мова спілкування художників. Кожен малюнок, тег (ім’я графітника) або все, що з цим пов’язане, — це послання для локального руху. Графіті чимось нагадує рекламу, але без комерційного підтексту. Суть цього мистецтва в тому, щоб через стиль показати, як багато площ ви охоплюєте. Це може бути район, місто або весь світ.
«Суть цього мистецтва в тому, щоб через стиль показати, як багато площ ви охоплюєте. Це може бути район, місто або весь світ».
— Ви зазвичай малюєте один чи з іншими райтерами?
— Графіті можна порівняти з риболовлею або подібним хобі, де ви можете розслабитися на природі, приємно провести вечір і перезавантажитися перед буднями. Ви можете це робити один, із друзями, яких давно не бачили або з туристами. Моя перша сумісна робота закарбована в цьому відео.
Коли розпочиналися вибори мера Києва, на вулицях активно почали роздавати агітаційні газети і я так само активно їх збирав. Саме цей папір від кандидатів ми приклеїли у формі графіті на стіну. І підпалили, адже слова цих людей — попіл, а їхня реклама — сміття.
— Яке саме графіті Ви створюєте?
— Основна частина малюнків графіті — це своє ім’я: вигадане або справжнє. Я малюю вигадане. Зараз експериментую з різними словами, які відбивають мою думку про те, що відбувається в моєму житті та світі. Я працюю з каліграфією — це готика й леттерінг (малювання букв). Багато людей і видань плутають сфери арту. Є стріт-арт, паблік-арт, комерційний розпис стін, графіті, мурали. Стріт-арту в Україні дуже мало. Наприклад, у Парижі він дуже популярний. Стріт-арт — це мова спілкування із суспільством, яка підкреслює соціальні проблеми.
— Які об’єкти в Києві можна розмальовувати, а які — ні?
— Є різні поверхні. Частіше я використовую легальні місця, де можна довгий час малювати. Робити це в місті, по суті, ніде не можна. Проте є набережні, де малюють близько 20 років. Проте там іноді бувають випадки, коли виписують штрафи. Коли ти не малюєш щось заборонене, не псуєш майно, то, загалом, всі виступають за це мистецтво. Наприклад, поліція пропонувала мені отримати від них дозвіл на малювання графіті. Його взагалі не існує.
«Коли ти не малюєш щось заборонене, не псуєш майно, то, загалом, всі виступають за це мистецтво».
— Як ви прокоментуєте рівень розвитку культури графіті в Україні та за кордоном?
— Усюди по-різному. У Європі та США є «Vandal Squad». Це поліція, яка займається тільки райтерами. У Литві одного художника оштрафували на 60 000 євро за його графіті в місті (в занедбаних і цивільних місця).
У Лівані люди та поліція взагалі не зважають на графіті: ну, малюють, нехай малюють, вони не проти. У Росії мої знайомі платили машиністу 500 гривень хабаря, щоб розфарбувати електричку. У Франції, Чехії, Німеччини така висока активність мистецтва, що через 10 хвилин, як ви намалювали графіті й пішли, ваш витвір мистецтва може перефарбувати інший художник.
Коли я малював на острові Крит, то місцеві дивилися на мене, як на НЛО. У Таїланді дуже цікаві культура графіті й художники. Правда, фарба дорого коштує. У Європі та США частіше малюють шрифти, а в Таїланді — персонажів.
Дуже хочу потрапити до Бразилії, адже в них дуже розвинена культура графіті. Вони перші придумали мурали.
Також цікаво подивитися на культуру США, бо саме там з’явилося графіті в 70-х роках. Зараз перші американські райтери — відомі художники.
— А Ви чи ваші соратники мали конфлікт із владою, перехожими або поліцією через графіті?
— Люди сприймають графіті, як щось незвичне. Деякі ставляться позитивно. Негативно — ті, хто виховувалися в Радянському Союзі або мали негативний досвід, пов’язаний з цим рухом. Багато хто не бачить різниці між рекламою наркотиків і графіті. Тоді митці стають об’єктом негативу. Я часто спілкуюся з людьми та нормально пояснюю, чим саме займаюся. Тоді вони змінюють свою думку на схвальну.
Владі ти не потрібен, хоча графіті — це мистецтво. Багато всесвітньо відомих художників-монументалістів починали саме з нього. Згодом це залучить інвестиції до країни, тому обов’язково потрібно розвивати графіті. У команді райтерів «Цікаві казки» Вован та АЕС. Вони малювали в 90-х роках на Либідському каналі за Оушен Плазою. Малий, із друзями я завжди туди приїжджав, як у галерею, і дивувався розмаїттю кольорів і ідей, що вони створювали. Зараз їхні мурали є в усьому світі, а картини перебувають у різних колекціях, галереях і дорого коштують.
Тож купуйте картини наших художників! Так ви інвестуєте в розвиток мистецтва, а картина — це те саме, що акції або криптовалюта. На початку кар’єри художника вона має невелику ціну, а через декілька років значно дорожчає. А найголовніше — картина буде прикрашати ваш інтер’єр і надихати на створення великих справ, бо вона має великий енергетичний потік.
«Тож купуйте картини наших художників! Так ви інвестуєте в розвиток мистецтва, а картина — це те саме, що акції або криптовалюта».
Зичу всім миру і любові. Якщо ви побачите графіті райтера, то пам’ятайте: він просто хоче зробити це сіре місто трохи яскравішим.