Восени 2021 року в низці країн пройдуть парламентські вибори. Яких результатів очікувати, як вони вплинуть на міжнародну політику, зокрема й на українське питання, розбираємося в серії матеріалів
Частина 2
«Єдина Росія»: чи справді вона єдина?
Вибори до Державної думи Росії заплановані на 19 вересня 2021 року. Тоді буде обрано 450 депутатів, що наступні п’ять років триматимуть у своїх руках долю вищого законодавчого органу РФ.
Наразі конституційну більшість в Думі має партія «Єдина Росія», яку очолює Дмитро Медведєв — у них 343 місця з 450. Звичайно, Володимиру Путіну хотілося би, щоб ця ж партія повторила свій успіх на виборах 2021 року, адже саме він де факто керує нею. «Єдина Росія» сповідує так званий «путінізм» (ідеологічна підтечія російського націоналізму) і в усьому підтримує чинного президента.
Наприклад, у березні цього року Держдума Росії на чолі з керівною партією підтримала анулювання президентських термінів після прийняття нової конституції. Ця поправка дозволить Путіну балотуватися на виборах у 2024 році. Але чи не втратить глава РФ надійного союзника після осінніх перегонів?
«Жодні вибори в Росії після приходу Путіна не були чесними та відкритими».
Максим Джигун
Рейтинги «Єдиної Росії» стрімко падають. Згідно з опитуванням Левада-центру, російської недержавної дослідницької організації, станом на березень 2021 року за партію Путіна проголосували би 27% росіян. Це найменший результат із середини 2016 року. Крім того, вона вже показала невтішні результати на муніципальних виборах 2020 року: їхні кандидати в губернатори програли аж у восьми регіонах.
Щоправда, «єдинороси» не втрачають оптимізму: вони заявляють, що їм вдасться набрати 40% місць у Держдумі. Партія зосереджена на сільських мешканцях, на лояльних людях, а також на наявності прізвища Путіна в списку.
Сам президент Росії 21 квітня виступив перед Федеральними зборами, і у своїй промові багато говорив про внутрішню політику та про життя пересічного росіянина: про підвищення зарплат, відпустки, пенсії тощо.
«Я думаю, що найближчі місяці, упритул до проведення виборів, будуть спрямовані на те, аби задовольнити виборця, дуже умовний середній клас, який насправді за межею бідності», — коментує політолог та співзасновник консалтингової компанії Good Politics Максим Джигун.
Російська владна верхівка звикла також застосовувати фальсифікації виборів для отримання бажаного результату. «Жодні вибори в Росії після приходу Путіна не були чесними та відкритими», — каже Максим Джигун. Але досвід показує, що громадяни РФ вже не готові «ковтати» й погоджуватися з будь-якою інформацією, яку їм надає влада. Це доводять, наприклад, масові протести в Росії на підтримку Олексія Навального після президентських виборів 2018 року. Тому зараз експерти сходяться на тому, що керівництво РФ намагатиметься не провокувати громадян і не доводити ситуацію до протестів.
«Технології фальсифікації використовують у “гарантовано підконтрольних” регіонах РФ (Чечня, Татарстан, Башкортостан). Звичайно, їх надто ризиковано застосовувати в особливо опозиційно налаштованих регіонах на кшталт Москви чи Петербурга. Влада намагається забезпечити прийнятний для себе результат ще до виборів», — каже Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України. Максим Джигун щодо цього додає, що в Путіна вистачає запобіжників для того, щоб у разі якихось загострень чи заворушень швидко придушити.
Чи є альтернативи «Єдиній Росії»? Що це значить для України?
Сьогодні друге та третє місця за кількістю мандатів займають Комуністична партія РФ (КПРФ) під керівництвом Геннадія Зюганова та Ліберально-демократична партія (ЛДПР) відповідно, яку очолює Володимир Жириновський. Четвертою є партія Сергія Миронова «Справедлива Росія». Є велика ймовірність, що після виборів восени 2021 року розклад не зміниться. Принаймні Всеросійський центр вивчення громадської думки в жовтні оприлюднив такі результати опитувань: 12,7% за підтримують КПРФ, 11% — ЛДПР, 6,9% — «Справедливу Росію». Звісно, до самих виборів ситуація може дещо змінитися, але навряд чи кардинально.
«Така собі придворна опозиція, що критикує аспекти, а не систему в цілому».
Лілія Брудницька
Взагалі варто відзначити, що результати всіх виборів у РФ є напрочуд незмінними та передбачуваними. Наприклад, лідер КПРФ Зюганов чотири рази балотувався на пост президента й стабільно перебував на другій позиції. Сергій Миронов — двічі й обидва рази посідав останнє місце, партія Жириновського ЛДПР із 2003 року постійно був на третьому на виборах у Держдуму, лише у 2011 році дещо поступившись «Справедливій Росії». Ця ситуація вказує на те, що опозиція в РФ є штучною та лише створює ілюзію демократії.
«Партії ЛДПР та КПРФ маргіналізовано-систематизовані, вони вписані в систему як необхідні елементи. Така собі придворна опозиція, що критикує аспекти, а не систему в цілому. Решта опозиційних проектів (наприклад, “Яблуко” Явлінського — ред.) з огляду на їхню очевидну прозахідність мають завузьке поле для маневру, обмежений електоральний ресурс та, м’яко кажучи, неефективні стратегії роботи з народними масами. Поки що це хайпуюча опозиція,котра теж дуже зручна для влади», — каже Лілія Брудницька, експерт Центру структурної політології «Вибір» .
Що стосується українського питання, ці партії та їхні керівники зовсім не виявляли своєї опозиційності — усі вони одностайно підтримали Путіна після окупації Криму та заохочують дії РФ на Донбасі. Геннадій Зюганов виступає за «федералізацію України» та надання державного статусу російській мові; Володимир Жириновський запропонував Польщі, Угорщині та Румунії поділити Україну, а Сергій Миронов фінансує терористичні угрупування в Україні.
Більш обнадійливою є позиція опозиціонера Навального. Принаймні він визнав присутність російських військ на Донбасі й обіцяв їх вивести, якщо стане президентом. Хоча ми пам’ятаємо його фразу про те, що «Крим — не бутерброд, щоб його туди сюди повертати». Проте Навальному зараз, мабуть, не до України, і його подальша доля як політика не вирішена. Андрій Мартинов, наприклад, вважає, що на фоні дипломатичної та санкційної війни із США можна очікувати заборону діяльності «Фонду боротьби з корупцією» Навального.
«Вибори до Думи в Криму відбудуться, попри невизнання їхнього результату світовою спільнотою».
Щодо кримської ситуації, тут, на жаль, можна очікувати приблизного повторення сценарію 2016 року, адже фактично за ці п’ять років кардинальних змін у російсько-українському конфлікті не сталося. Тоді вибори були проведені, участь населення була низькою, офіційно перемогла «Єдина Росія». Низка європейських країн, зокрема Україна, а також США результатів не визнали. «Вибори до Думи в Криму відбудуться, попри невизнання їхнього результату світовою спільнотою. Цілком можливо, що “для громадян РФ” будуть дільниці в “ДНР-ЛНР”. Звичайно, це делегітимізує вибори, але й цей варіант є прийнятним для “суверенної демократії”», — каже Андрій Мартинов