Home » Свобода слова для правильних думок, або як влада приборкує журналістів

Свобода слова для правильних думок, або як влада приборкує журналістів

Фейк ньюз, конспірологія та інші брехливі свідчення постійно набирають обертів, вводячи суспільство в оману та маніпулюючи їхньою свідомістю. Пандемія коронавірусу стала відправним пунктом для впровадження урядами багатьох країн законів, спрямованих на запобігання поширенню дезінформації. Начебто дуже шляхетна мета, та чи справді це так? 

300 тис. рублів (112 421 грн) — саме такий штраф отримала Тетяна Вольтська, журналістка «Радіо Свобода», за «неправдиве» висвітлення деталей роботи медичних працівників та ситуації з нестачею апаратів штучної вентиляції легенів у лікарнях Санкт-Петербурга. Згідно зі статтею 207 Кримінального кодексу РФ від 01.04.2020 публічне поширення під видом достовірних повідомлень завідомо неправдивої інформації про обставини, що становлять загрозу життю та безпеці громадян карається штрафом в розмірі від трьохсот до семисот тисяч (112 421 до 262 316 грн), виправними роботами та навіть ув’язненням до трьох років.

Оштрафований був на 60 тисяч рублів (22 484 грн) і головний редактор інтернет-видання за фейкову новину про те, що міська мерія Уфи в період пандемії нібито підготувала тисячу місць на кладовищах для поховання померлих містян через коронавірус.

У січні 2020 року в Україні висунули законопроєкт про дезінформацію, який так і не було ухвалено через скарги журналістів та протидію Моніторингової місії ООН з прав людини, що застережила від небезпеки самоцензури та підриву свободи ЗМІ. На її думку, він не відповідає міжнародним стандартам.

Інші уряди відроджують застаріле законодавство, нібито для боротьби з фейками, пов’язаними з COVID-19. Однак їхня справжня мета — перешкодити незалежній журналістиці або помститися тим, хто пише, що вони не вживають належних заходів для боротьби з вірусом або взагалі що пандемія існує. 

У березні король Йорданії Абдулла затвердив надзвичайний «закон про оборону», який надав прем’єр-міністру широкі повноваження розправлятися з усіма, хто поширює «чутки, вигадки та неправдиві новини, що сіють паніку» щодо COVID-19. Human Rights Watch, неурядова організація з прав людини зі штаб-квартирою в Нью-Йорку, пише, що закон, схоже, не має часових обмежень і дозволяє державним повноваженням цензурувати і закривати будь-які видання.

Країни, які ухвалили закон про дезінформацію через пандемію COVID-19 | Джерело: Міжнародний інститут преси

На Філіппінах поліція використовувала спеціальні повноваження, надані під час надзвичайного стану, для оскарження журналістів Маріо Батуїгаса, власника порталу новин Latigo News, та Амора Вірата, незалежного репортера, за нібито розповсюдження «фальшивих» повідомлень про COVID-19. Подібні методи в Таїланді надали прем’єр-міністру можливість закрити засоби масової інформації, звинувачені у поширенні «фейків».

Гун Сен, очільник уряду Камбоджі с 1998 року, майже знищив незалежні друковані засоби масової інформації. Новий закон про «фейкові новини» доповнив і без того обмежувальні заходи, надавши можливість тотального моніторингу та цензури ЗМІ.

У квітні В’єтнам ухвалив новий закон, який також «посприяв обмеженню поширення дезінформації», погіршуючи дійсну в країні рестриктивну атмосферу.

ОАЕ заявила про те, що впроваджуватиме високі штрафи для тих журналістів, які публікують інформацію, що суперечить офіційним даним. На міністерстві охорони здоров’я та інших подібних державних установах лежить відповідальність за розповсюдження «справжньої» інформації та рекомендацій щодо убезпечення людей.

Часом уряди держав апелюють до законів, які вже не є чинними. Журналістка Зімбабве Гоупвелл Чін’оно була заарештована в січні за повідомлення про насильство в міліції під час впровадження локдауну. Уряд заявляє, що «кожному, хто поширює неправдиві новини, буде пред’явлено звинувачення згідно з розділом 31 Кримінального кодексу», за словами Дуга Колтарта, одного з адвокатів пана Чін’оно. Але розділ закону, який передбачає кримінальну відповідальність за розповсюдження «неправди», був скасований у 2014 році конституційним судом Зімбабве.

Деякі нові закони є тимчасовими. Пан Орбан ввів надзвичайний стан в Угорщині в березні минулого року. Він впровадив покарання за розповсюдження «дезінформації» до п’яти років ув’язнення. Надзвичайний стан закінчився в червні, але уряд Орбана відновив його в листопаді, оскільки країна зіткнулася з другою хвилею COVID-19.

Він створив центральний «Оперативний підрозділ» для розгляду запитів журналістів. Як результат, запитаннями до місцевих лікарень, шкіл та муніципалітетів зараз займаються національні органи влади. У М’янмі «Група справжніх новин» в основному існує для обмеження повідомлень про злочини, скоєні армією, яка з 1 лютого очолює всю країну.

Ті, хто так запекло бореться з фейками, самі часто стають їхніми розсадниками. Бразильські політики перебувають у процесі прийняття закону проти дезінформації. Але президент Джаїр Болсонаро недооцінив небезпеку COVID-19 і рекламував неефективні таблетки. Хоча був заражений у липні минулого року, він каже, що його досвід як спортсмена допоміг йому одужати. Йому важливо підтримувати своїх прихильників, які теж нерідко розповсюджують неправдиві свідчення.

Олександр Лукашенко, президент Білорусі, зазначив, що сауни та хокей є ліками від COVID-19. Посадові особи часто є джерелом фейків.

Проте це стосується не тільки можновладців. Навіть працівники наукової галузі поширюють брехливу інформацію. Юлія Латиніна, публіцистика та колумністка «Нової газети», одного з небагатьох в Росії незаангажованих ЗМІ, викрила свідчення професора, які були висловлені на круглому столі, присвяченому темі вакцинації та загрозі національній безпеці.

«Але все-таки маніпуляції — це одне, а середньовічне неуцтво — коли люди, які називають себе вченими, міркують із серйозним виглядом про те, що у трамвая електрика відволожилася або у мітохондрії ікла виросли, — це зовсім інше», — пише вона.

Деякі медійники вимушені працювати у вигнанні. Журналісти з найпопулярнішого в Білорусі каналу «NEXTA» втекли до Польщі, де продовжують викриття й засудження диктаторського режиму. Багато нікарагуанських репортерів переїхали до Коста-Рики. Після того як журналістка Люсія Пінеда була заарештована й утримувалася у в’язниці протягом шести місяців у 2019 році, вона перенесла туди свій веб-сайт новин, 100% Noticias.

Джералл Чавес, нікарагуанський хакер, був співзасновником веб-сайту Nicaragua Actual та працює в Коста-Ріці. Він все ще хвилюється, що його робота загрожує його життю. Минулого літа йому надсилали погрози у Facebook, мультфільм, на якому показано, що його вбивають. Його батькам, які все ще перебувають у Нікарагуа, надіслали таку саму анімацію.

Репресії змушують журналістів публікуватися на інших платформах, як-от Телеграм. У Білорусі уряд відреагував на великі акції протесту через вибори в серпні, заблокувавши доступ до Інтернету й заарештувавши десятки працівників медіа. Після цієї події до середини листопада кількість підписок на канал Telegram веб-сайту Tut.by значно зросла. В Угорщині багато видань контролюються урядом. Агнес Урбан, керівниця аналітичного центру Mertek Media Monitor в Угорщині, сказала, що дослідження показали: законодавство має чіткий «охолоджувальний ефект» на редакції.

«Найбільш очевидним результатом стала настороженість потенційних джерел — журналісти навряд чи могли знайти працівників у системі охорони здоров’я чи освіти, які готові були поговорити. Серед звичайних людей існує певний страх перед наслідками витоку інформації», — сказала вона Міжнародному інституту преси. Звіт IPI також виявив, що новий закон веде до самоцензури серед журналістів.У доповіді ЮНЕСКО зазначено, що існує «серйозний ризик», «обмежувальні реакції на запобігання дезінформації COVID-19 також можуть зашкодити ролі вільної та якісної журналістики», акцентовано на тому, що такі дії часто можуть порушувати міжнародні стандарти.

ПОДІЛИТИСЯ: