Минув рік із моменту введення першого локдауну, але навчання не припинялося ні на хвилину. Чи все таки це помилкове твердження? Наскільки ж ефективним для дітей і легким для дорослих видався цей навчальний рік — поговоримо далі.
Перші два тижні були щастям для учнів, наче дуже довгі весняні канікули. Ніхто не міг передбачити, наскільки пандемія затягнеться та які труднощі подарує. Аби дослідити це питання, ми поспілкувалися з минулорічними випускниками.
Уявлення про омріяний довгий відпочинок приносило їм неабияке задоволення. Проте з початком онлайн навчання, з’явилися перші труднощі. Як усім відомо, для літньої людини зміни — це своєрідне випробування. Позаяк переважна більшість учителів в Україні мають досить великий стаж роботи, вони зіткнулися зі страшним ворогом — прогресом. Спершу всі ознайомлювалися з алгоритмами підключення до онлайн-класів та створенням конференцій, а також заново вчилися відповідати.
Особливо гостро для деяких постало питання підготовки до ЗНО. Адже ціль кожного одинадцятикласника — добре здати іспит. Але як це зробити без належної підготовки? Насправді картина не була настільки поганою. Звісно, були свої нюанси, але заклади середньої та вищої освіти досить швидко перейшли на дистанційну форму.
Саме в школах учителі зробили велику ставку на профільні предмети, які були більш потрібними для дітей. Отож розклад перекроїли та виставили пріоритети згідно з вибором учнів стосовно екзаменів. Деякі дисципліни, залежно від шкіл й освітніх програм, не читалися лекційно, проте щотижня надсилалися окремими завданнями в Google Classroom, або інші платформи, з якими працювали навчальні заклади.
Основною проблемою, з якою зіткнулися діти минулого року, стало те, що вчителі почали давати більший об’єм завдань, ніж той, що можливо було зробити. «Це було нереально складно. Викладачі зовсім не розуміли, що на самоопрацювання дають значно більший об’єм інформації, ніж ми зможемо осилити. Я дійсно витрачала втричі більше часу, аби зробити якусь біологію, ніж мою профільну історію. Мені здавалося, що в той момент усі як один почали вважати, що саме їхній предмет — найважливіший у світі», — говорить тодішня одинадцятикласниця Віка.
«Викладачі зовсім не розуміли, що на самоопрацювання дають значно більший об’єм інформації, ніж ми зможемо осилити. Я дійсно витрачала втричі більше часу, аби зробити якусь біологію, ніж мою профільну історію».
Віка
Технічні негаразди стали ще одною вагомою проблемою, яка не перестала бути актуальною і зараз. «Ой, згадую аж лячно стає. В одного пропало світло, у другого інтернет. У тої діти на фоні кричать, а той навмисно вмикає музику. Усі одночасно говорять, йдуть шуми, мікрофон рипить. Перші уроки були геть страшними. Дітей просто неможливо було приборкати, особливо молодші класи. Одинадцяті хоча б мали стимул та самоорганізацію, а малі взагалі не могли всидіти і п’яти хвилин», — розповідає вчителька англійської мови Юлія Володимирівна.
Питання самоорганізації в будь-якій науці завжди було на часі. Адже людина, якщо хоче чогось навчитися, то не буде зважати на зовнішні перепони. Із цього виникла ще одна суттєва проблема такої форми навчання.
Суспільство розділилося на два табори: той, якому подобалося вчитися вдома, і той, якому не вистачило живого спілкування та організованості. Адже вдома занадто багато збудників, що подразнюють нашу реакцію. Ось тут кіт пробіг, тут мама пройшла, на вулиці почувся крик або слід саме зараз помити посуд. З дистанційним навчанням кордони домашніх і шкільних обов’язків дуже розмилися. Концентрація на процесі навчання дуже знизилася.
Далеко не всі вчителі просили учнів умикати камери або вмикали свої, тому діти могли займатися абсолютно різними речами, які б не були припустимими на офлайн-заняттях. Також вимкнені камери спричинили погіршення відносин між викладачем та учнем. Особливо це було відчутно в університетському житті.
Таким чином постало питання — як дітям спілкуватися один з одним? Комунікаційна складова завжди була важливим етапом у формуванні особистості. Адже дійсно, більшість людей асоціюють школу та університет з найяскравішими роками, коли вони знаходили багато нових друзів, постійно підтримували зв’язок між собою, та й загалом із соціумом.
«Дистанційка робить дітей асоціальними. Я навіть не можу уявити, як складно буде тим, хто вийде у світ після такого навчання», — побоюється вчителька української мови Наталія Василівна.
Позбавлені живого спілкування з однолітками, учні і самі визнають, що їм цього дуже не вистачає. Ніщо не замінить перешіптувань із сусідом по парті на уроці чи спільний похід до їдальні на перерві. Золоті роки шкільної й університетської освіти втрачають свій шарм, ба більше — і свою ефективність.
Якщо спитати громадян про якість цьогорічного навчання, то кожен другий скаже, що воно не плідне. Самі діти визнають те, що навчаються в пів сили: «Мені взагалі здається, що єдине, чому я навчився — це списуванню», — стверджують деякі. Попри всі докладені зусилля, навіть вчителі інколи втрачають мотивацію ділитися знаннями та робити щось дійсно цікаве.
Проте знайшлися люди, яким дистанційка до вподоби. «Звісно для літньої людини всі ці платформи (Zoom, Microsoft Teams, Google Classroom) спершу були чимось надскладним. Проте згодом усі розібралися і навіть знайшли переваги для себе. Оскільки я працюю в приватній школі англійської та займаюся з дітьми додатково, для мене це стало навпаки зміною на краще. Мені не потрібно було витрачати час і гроші на дорогу й прокидалася тепер я не так рано. А ще відкрила для себе низку платформ , які можна залучати як частину інтерактивного навчання. Мені загалом подобаються такі зміни», — стверджує вчителька англійської мови з «OK SCHOOL» Катерина.
За її словами, деякі заклади позашкільної освіти з переходом на дистанційне навчання навіть знизили вартість своїх послуг, адже в якийсь момент попит на них різко впав. Також знайшлися й учні, що вподобали таку форму навчання.
«Особисто в мене інтерес із кожним разом усе більше та більше зростав. Очікування були позитивні, бо з’явилося більше часу і на себе, і на підготовку, панували спокійна атмосфера й вільне сприйняття інформації, тож я насолоджувалася».
Студентка першого курсу Дарина
Окресливши згадані проблеми, з якими зіткнулася Україна за рік дистанційного навчання, можемо сказати, що все не так погано. Країна швидко перейшла на онлайн-форму навчання й оговталася від стресу. Навіть літні люди подолали свій бар’єр у відносинах із прогресом. Українці стали більш мобільними, самоорганізованими і вмотивованими навчатися для себе, а не задля хороших балів. Відсутність комунікації та розсіяність уваги, створюють певні незручності, але все в наших руках. 2020 рік став переломним моментом для мільйонів людей з усього світу. Зважаючи на це, очевидно, що людство може до всього підлаштуватися й усе подолати, тому в пандемії зовсім немає шансів. Бережіть себе і знаходьте сили для саморозвитку!