Інтерв’ю із французьким письменником, який уже більше року живе в Україні.
Порівнюємо епідемічну ситуація і карантинні обмеження в Європі та в Україні разом із французьким письменником Ніком О’Кіфом. А також дізнаємося особисті враження від роботи київської поліції й обговорюємо громадянську відповідальність українців.
– Ви приїхали до України, коли пандемія вже почалася. Тому найголовніше питання: відмінність між тим, як усе відбувається — пандемія, карантин — в Європі, Франції і в Україні.
– Це питання, яке, мабуть, підштовхує мене більше говорити про Францію… Тому що контраст між тим, що я бачу тут, та тим, що мені розповідають друзі й знайомі, які у Франції і з якими я в постійному контакті, досить великий. Серед українців я не чую розмов про те, що пандемія була створена штучно, що це намір уряду. Водночас є велика недовіра до нього. Це зрозуміло, адже так склалося історично, особливо, коли це стосується країни, що була в складі Радянського союзу.
Мені здається, що українці не бачать великої проблеми, драми в тому, щоб дотримуватися мінімальних протиепідемічних заходів. Знов-таки історично склалося, так, що, наприклад, регіон Києва зазнавав набагато більшої небезпеки для життя та здоров’я людей. Я говорю про Чорнобиль, Припять. Тому є ефект відносності, порівняння, бо люди бачили набагато гірші речі. На мою думку, це призводить до більш здорового сприйняття того, що відбувається. Люди розуміють, що треба бути обережними.
Я не бачив українця, який би знімав маску, розмовляючи зі своєю бабусею, тому що «уряд мені бреше».
«Мені здається, що українці мають тенденцію робити добрі речі, не усвідомлюючи, що вони роблять добрі речі»
– Щодо обережності, це дуже цікаве питання, тому що в Україні кожен день кажуть про те, що українці не дотримуються правил. Що в метро люди одягають маску на вході, а потім знімають; що кафе й ресторани відчинені і так далі. Але, можливо, у Франції ситуація ще гірша? Якщо ви кажете, що українці більш обережні….
– Так, мені здається, що українці мають тенденцію робити добрі речі, не усвідомлюючи, що вони роблять добрі речі. Насправді, є достатній рівень поваги до правил, свідомий, тобто не можна сказати, що люди сліпо слухняні. Я б не сказав, що українці не дотримуються ніяких правил. Як на мене, ситуація досить урівноважена. Тоді як у Франції суспільство дуже поляризоване. Люди поважають те, що їм говорять, вони завжди свідомо ставляться до того, що стосується їх здоров’я, але справи все одно погані. Це пов’язано зі станом політики та станом сучасного суспільства, і в цьому питанні складно бути об’єктивним. Як на мене, українці благорозумні та розважливі, а французи — благорозумні, розважливі й… дуже депресивні.
– Так, я чула, що французи — депресивна нація і про високий рівень споживання антидепресантів, хоча це мене дуже здивувало.
– Так, абсолютно. Найвищий у світі рівень споживання антидепресантів на одну людину, на одного жителя. Це французька культура — бачити все в чорному кольорі, усе критикувати. Та з іншого боку, це знов таки суб’єктивна думка, але Франція — це країна, де політика інфантилізує громадян: «Ви великі діти, й якщо ви не будете слухняними, ми вас покараємо». Це дуже негативно, і це показник нездорового суспільства. Повертаючись до нашої теми… Якщо пандемія — це викривач того, як насправді функціонує держава, то на мою думку, але це дуже суб’єктивно, пандемія показала все те, що «погано» у Франції та те, що «досить непогано» в Україні.
– Це цікаво. Але, наприклад, той факт, що Франція була на першому місці в Європі за кількістю заражень коронавірусом узимку 2020 року. Чи це сталося саме через те, що французи не дотримувалися правил? Чи причина була більш об’єктивною? Велика кількість населення тощо.
– Це прекрасне питання, і відповідь на нього буде багаторівневою. По-перше, Франція — це країна з потужною циркуляцією населення, із дуже різним населенням та різноманітною агломерацією на одній території. Усе населення було дуже заплутане цією інфантилізацією й цими суперечностями, що йшли від уряду. Нам кажуть: «Ще два тижні, протримайтеся ще два тижні», але через два тижні нам кажуть те саме. Та це призвело до ще більшої недовіри, занепаду, депресії, можна називати це по-різному… і відповідно до недотримання правил. Крім того, Франція — це аграрна держава. Люди, які живуть у сільській місцевості, в аграрних зонах, вони просто не можуть дотримуватися цих обмежень, це неможливо. Вони все одно мають взяти машину й поїхати придбати якісь товари першої необхідності. Для них ці правила не мають ніякого сенсу.
«Українська поліція готова спершу пояснити, які правила ти порушив, перш ніж тебе покарати»
– Якщо зайти з іншого боку. Наприклад, з боку уряду: чи правила дійсно суворі? Або з боку поліції. Чи вони насправді слідкують за тим, що відбувається на вулицях? Чи є реальні штрафи? Та як це можна порівняти з тим, що відбувається тут, в Україні?
– Щодо поліції, це дуже цікаво. У Франції поліція сувора в тому, що стосується загальних правил, і водночас діалог між поліцією та населенням проходить погано. У французької поліції є тенденція реагувати авторитарно перш ніж перейти до діалогу. Мені здається, що українська поліція готова спершу пояснити тобі, які правила ти порушив, перш ніж тебе покарати. Я, наприклад, не зрозумів нових правил п’ятого квітня й намагався зайти в метро. Поліцейський просто пояснив мені, чому не можна.Тоді як у Франції… Я багато подорожував, і можу сказати, що французька поліція — одна з найгірших. Гірша, мабуть, тільки в Сербії.
– Ще одне питання, що стосуватиметься, мабуть, більше Франції. Що говорять у суспільстві, або в медіа, про фінансове забезпечення? Чи лікарні добре організовані? Чи є достатньо коштів на медикаменти, на тести?
– Відповідь буде наполовину зсередини, наполовину ззовні… Один із моїх друзів працює в державному закладі, який координує лікарні у Франції. Він каже, що теперішня ситуація є типово-французькою: коли хороший намір уряду призводить до ще більших проблем, а вже потім люди знаходять рішення десь поряд з тим, що було офіційно рекомендовано. Із того, що я чув, розмовляючи із знайомими, які зараз у Франції, справи не дуже добрі. Особливо рік тому у медичній сфері панував повний хаос, і з технічного боку також. Спочатку пандемія показала все те, що не функціонує так, як треба, в системі французьких державних лікарень. Зараз ситуація дещо нормалізувалася, але це завдяки людям, які знаходять рішення. Це тріумф французької здатності до адаптації, але не тріумф державної політики, хоча це знов-таки суб’єктивна думка.
«Вакцина AstraZeneca викликає дуже велику недовіру»
– Яка у Франції зараз ситуація з вакцинацією? Як люди ставляться до вакцин? Тому що в Україні, наприклад, ситуація невизначена, люди вагаються, є певний острах (за різними опитуваннями, до вакцинації ставляться з довірою від 30% до 60% — ред.)
– Насправді, є дуже негативні думки, розмови, але я стараюся їх уникати. Те, що я читав у журналістських матеріалах, це той факт, що є велика недовіра до деяких вакцин. Процес щеплення у Франції відбувається досить добре, люди вакцинуються, але від деяких вакцин пацієнти просто відмовляються. Треба сказати, що я не бачу ніяких офіційних або наукових висновків, доказів ефективності вакцин. Мої друзі або родичі просто кажуть: «Ця вакцина хороша, а ця — погана». Наприклад, вакцина AstraZeneca викликає дуже велику недовіру.
– І, мабуть, останнє питання, хоча досить широке: щодо майбутнього цієї пандемії. На вашу думку, що нас очікує?
– Дуже важко щось передбачити. Але, наприклад, минулого літа в мене було відчуття, що я можу розпланувати своє майбутнє. Зараз це стає майже небезпечно, наближати до себе щось, встановлювати якісь горизонти. Дуже розумно зараз буде сказати: «Це буде тривати й надалі». Навіть якщо це не так, це спосіб пережити негативні речі. Я готую себе до гіршого сценарію, і коли ситуація нарешті покращиться, мені буде легше це оцінити.