Home » Слов’яни: нова сходинка українського кіно чи розчарування року?

Слов’яни: нова сходинка українського кіно чи розчарування року?

Допрем’єрний піар серіалу

Хоча прем’єра серіалу «Слов’яни» відбулася 3 травня на телеканалі «1+1», співати дифірамби 12-серійній стрічці почали ще за рік до її виходу на екрани. Медіа активно створювали анонси, розповідали про цікаві факти із знімального майданчику, журналісти-телевізійники робили репортажі, спілкувалися з режисерами та акторами.

Не покладали рук і «плюси», на плечах яких лежала відповідальність за вихід серіалу на телеекрани та його популярність серед глядачів. Вони постійно шукали інфогачки для зацікавлення аудиторії й, правду кажучи, знайшли — роль авара (представник кочового центрально-азійського племені — ред.) в одному з епізодів виконав Руслан Сенічкін, чому, певно, були раді шанувальники «Сніданку з 1+1» (проте його практично неможливо було впізнати за громіздкими обладунками, та й його зірковий час у цьому фільмі тривав не більше однієї хвилини).

Фінансова підтримка та загальний бюджет кінострічки

Перш за все, слід зауважити, що це словацько-український мистецький проєкт, виробництвом якого займалися українські компанії «Медійна Група Європейського Партнерства» й «Сінамадей», словацька — «Wandal Production» за участі словацького телеканалу «TV JOJ», відомого нам «1+1» і за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України.

У 2018 році «Слов’яни» стали переможцями конкурсу Міністерства культури України й отримали фінансову допомогу розміром €830 тис. Це становить майже 35% від загального бюджету серіалу, €3,6 млн. За інформацією FILMNEWEUROPE.com, кожна 40-хвилинна серія коштувала €300 тис. Вражає, правда? Хоча сума може здатися захмарною, але  продюсерка стрічки Ванда Адамік Грицова в інтерв’ю каже, що бюджет далекий від ідеалу для такого епічного серіалу.

Для порівняння остання серія «Гри престолів» (з якою так часто порівнюють «Слов’ян») коштує близько €16 млн, що перевищує загальний бюджет «Слов’ян» у чотири рази.

Цікаво, що одним із продюсерів картини є нинішній керівник Офісу президента Андрій Єрмак. Але це не означає, що перемога українсько-словацького проєкту в конкурсі була підтасованою, адже на той час він ще не займав високих політичних посад. Варто також сказати, що Єрмак і режисер-постановник фільму Петер Беб’як співпрацюють не вперше: у 2016 році вони докладали зусиль для створення кінострічки «Межа» про контрабанду на кордоні між Україною та Словаччиною. Картина отримала успіх, і, можливо, саме це сприяло поновленню їхньої колаборації.

Сюжетна лінія (не спойлер!)

Загалом дія розгортається на межі VI–VII століть у двох слов’янських поселеннях: Великий Стіл та Фурнау. Одна з головних героїнь травниця Драга володіє магічними силами й намагається врятувати свого зачарованого брата-оленя. Саме він приводить її до пораненого незнайомця, який утратив пам’ять.

Дівчина рятує його і приводить до Великого Столу, де героя сприймають як чужинця, здатного принести разом із собою біду та зіткнути жителів городища з аварами, головними ворогами слов’ян. Фурнау ж очолює Радуз, який заради влади вбиває батька й брата, він установлює диктатуру в селищі і знецінює всі демократичні прояви серед його жителів. Більше розповідати про сюжет не будемо, щоб не спойлерити.

Історія чи фентезі?

До речі, ці два поселення, розташовані на території Житомирщини, створювалися спеціально для серіалу. Як повідомляє онлайн-видання «Бабель», Фурнау побудували за 60 днів 100 осіб, аби встигнути до початку зйомок. Землянки, головні ворота, двори старійшин виглядають досить реалістично та драматично. Можливо, через те, що городища «обживали» актори масових сцен, якими здебільшого були жителі Житомирської області. Вони в стародавньому дещо брудному одязі з незвичайними прикрасами вели звичне життя своїх героїв, тобто прали, ловили рибу, носили кошики з їжею, розмовляли з сусідами, навіть тоді, коли не перебували під прицілом відеокамери.

Неможливо не зважати на привабливість українських локацій. Здавалося, землянки стоять тут уже 14 століть, струмок так само плете мережанку поміж ними, а туман кожного ранку огортає столітніх вартових лісу, мов сито, пропускає через себе тепле сонячне світло.

Хоч будівлі, костюми і зброя виглядають досить органічно в кадрі, та все-таки знавці історії без проблем знайдуть тут ляпи і промахи. Наприклад, рояльні петлі на дверях зрубів 7-го сторіччя. Проте не слід забувати, що, на відміну від інших цивілізацій, слов’яни не залишили майже ніяких документів чи згадок, які б описували, як вони виглядали, у яких будинках жили, яку зброю використовували для захисту. Тому значна частка відповідальності за історичну достовірність покладається на фантазію художниці з костюмів Катерини Витвицької, реконструктора зі зброї та обладунків Максима Рога й режисерів серіалу.

«Слов’яни» не можна назвати цілком історично-пригодницькою стрічкою. Жанр більше нагадує фентезі, переплетене зі слов’янським фольклором та міфами. От що по-справжньому видовищне і на дивовижу драматичне у фільмі — так це обряди одруження, поховання, сонцестояння й  постриження. Мороз іде по шкірі, коли чуєш традиційні пісні слов’янською мовою, заспівані в три голоси, та коли бачиш у центрі кадру заплакану Драгу з проникливим поглядом, що так і кричить про відчуження від світу.

Чому не в прайм-тайм?

У серіалі можна побачити будь-які підсвідомо табуйовані раніше теми й кадри. На початку першої серії Зубатий, якого грає Олександр Рудинський, випорожнюється на купі гною, а потім звично усміхається до Драги, яку це, здається, не дивує. Вона для лікування незнайомця використовує метод уринотерапії (псевдолікарський метод використання сечі для лікування — ред.). Під час сонцестояння зображена оргія біля вогнищ, які злегка підсвічують наготу персонажів. Усе це стирає межі звичного та «нормального» українського серіалу.

Кажуть, що не таким успішним, як міг би бути, фільм став через ефірний час, який «1+1» виділив для нього. «Слов’яни» починалися о 22.30, а закінчувалися о 1.30 ночі. Зрозуміло, що це не прайм-тайм, але діти, які під час нього ще не сплять, навряд чи готові до таких епізодів і кадрів.

Чи обов’язково було робити 12 серій?

До роботи над серіалом було залучено трьох сценаристів. За сюжетом, з одного боку, цікаво спостерігати, а з іншого боку, деякі події тягнуться, як жувальна гумка. Напевно, «Слов’яни» — це більше про образи, картинки, дії без тексту, які струшують павутину шаблонного мислення. І не всі глядачі до такого готові. Тут треба думати, шукати деталі й ловити асоціації.

Успіх акторського складу

У персонажів фільму перевтілювалися українські та словацькі актори. У кадрі кожен говорив репліки своєю рідною мовою. Коли, наприклад, відбувався діалог між артистами, які говорили різними мовами, можна було помітити деяку напругу між ними, страх не почути одне одного, не зреагувати в потрібний момент, не зустрітися поглядами. Проте тоді, коли говорили очі, цей мовний бар’єр розчинявся в просторі.

Наймолодшій акторці на знімальному майданчику Поліні Носихіній дісталася роль головної героїні Драги. Їй вдалося створити цілісний несхожий на інших персонажів характер, а завдяки акторській майстерності й типажу стати невід’ємною складовою містичного антуражу. Але в деяких сценах губилася в сумнівах та власних страхах.

Зокрема, це стосується сцен із братом Драги, який перетворився на оленя. Дівчина ніби боялася бути поруч із твариною, доторкнутися до неї, обійняти її. Звісно, олень — великий ссавець, неможливо передбачити, якою буде його поведінка в тих чи інших ситуаціях, але він узагалі не був активний у кадрі, і ніякої загрози не відчувалося.

Натомість Томаш Машталір, який зіграв Радуза, досить упевнено почувався, тримаючись у сідлі та взаємодіючи з дикими птахами. Його грізний вигляд, різкі рухи, неочікувані повороти лякали. Доводилося вмикати інший канал, щоб не бачити, як він вбиває, кривдить жінок, розмовляє з черепом.

Бажання вимкнути телевізор виникає й під час сцен із шаманом Великого Столу Чарадом, образ якого втілив Душан Цінкота. Усе, що він робить, кидає в холодний піт. Божевільний погляд, одержимість владою, мотиви, які спонукають його до страшних та огидних вчинків, бентежать до останньої серії.

Відкриттям серед акторів стала Анна Адамович, героїню якої звали Десана. Крім шалених переходів між скромною й сповненою лихих духів, які накликав Чарад, моментів боротьби з цими духами, які пережила героїня, вражає остання сцена з Десаною. Вона біжить назустріч смерті, що чекає її на дні урвища, її очі налиті сльозами, тіло важко дихає та здригається. Актриса розповіла Format21, що це був найважчий епізод для неї. «Найскладніше було впасти зі скелі.

У 10-й серії Десана стрибає з обриву. На зйомках стрибок я виконувала самостійно, і хоч унизу на мене чекали каскадери та велика кількість м’яких матів, падати обличчям уперед і ще й із розкритими руками дуже страшно. Мозок важко обдурити та переконати, що все це не насправді. Я постійно зарано складала руки, і тому було багато дублів. Але, подивившись цей момент, своєю роботою й сміливістю лишилася задоволена». 

Анна Адамович зауважила, що найцікавіше для неї було грати переходи між Десаною та лісовим духом, що засів у її душі. Вона наголосила на рідкісності й відповідальності таких ролей, коли потрібно грати двох персонажів в одній людині.

«Найяскравіший спогад — це коли я перший раз зайшла на декорації Великого Столу. Неймовірна робота українських митців кадру! Вони своїми руками створили ціле містечко! Особливо вразив дім посеред річки. Я довго бродила поміж декораціями. Скільки деталей, який масштаб! Я дуже пишаюся, що доклала до цього проєкту свою роботу». 

Якщо говорити про акторів другого плану, то неперевершеними і найбільш органічними в кадрі виглядали актори Національного академічного драматичного театрі імені Івана Франка Олександр Рудинський та народна артистка України Тетяна Міхіна. Рудинський зіграв дурника на ім’я Зубатий, який дивиться на світ крізь призму власного сприйняття, захищаючи себе від небезпек та жахіть тієї доби. Тетяна Міхіна ж надто реалістично й зверхньо ставиться до навколишнього середовища. Її героїні Ясній, як каже сама акторка, не вистачає любові, і тому вона шукає прихильності людей, використовуючи викривальні для інших персонажів висловлювання.

Робота оператора

Підсилювали епічність деяких моментів та різні кути розташування камери. Деколи вона визирала з-за дерева, деколи спостерігала з трави, з дна водойми чи з висоти пташиного польоту. Проте часто кадри були статичними, і не вистачало динаміки. Цьому є виправдання — складність знімання на місцевості, зусібіч оточеної деревами й підступними пагорбами. Також складалося враження, що використовували лише природні джерела світла, сонце або вогонь, нехтуючи додатковими засобами освітлення. Ефект містичності, загадковості та непередбачуваності гарантовано, але інколи важко розгледіти обличчя героїв, не кажучи вже про їхні емоції.

Український дубляж не вдався

Оскільки актори розмовляли в кадрі двома мовами, то дубляж українською був необхідний. Здавалося, оксамитові тембри акторів дубляжу прикрасять будь-який фільм, але у випадку зі «Слов’янами» щось пішло не так: голоси персонажів звучали занадто підсолоджено і неприродно, дисонували з навколишнім середовищем.

Рейтинги кінокартини 

Як відомо, першими побачили серіал словацькі глядачі на телеканалі «TV JOJ». Вони гідно оцінили роботу команди,  «Слов’яни» почали набирати обертів. До речі, словацький телеканал повернув 50% від загального бюджету. Українські рейтинги поки що невідомі.

Чи показуватимуть «Слов’ян» у Росії?

Шоураннер проєкту Сергій Санін у репортажі для «Радіо Свободи» конкретної відповіді на запитання журналістки, чи орієнтована ця історія на російський ринок, не дав, проте зауважив, що особисто для нього важливо, що ми зможемо нагадати всім, що в Росії немає монополії на слов’янство.

Ще трішки — і до «Гри престолів» дотягнемо

Однозначно «Слов’яни» — це новий етап українського кіномистецтва, який додав до класичної картинки голлівудських штрихів, що, до речі, чимось нагадує «Захара Беркута». До «Гри престолів», звичайно, ще як до неба рачки, зате постановниками трюків були відомі каскадери світового рівня, Роман Янкович та Матуш Лайчак, які брали участь у зйомках уже згаданого світового хіта, фільмах Рідлі Скотта і Стівена Спілберга.

Не кожному сподобається нова нестандартна манера серіалу, але його варто подивитися, щоб зрозуміти, у якому напрямку прямує потяг українського кіно. 

ПОДІЛИТИСЯ: