«“ГаРмИдЕр” — це живий театр, що розвивається, рефлексуючи на поточний стан речей та виходячи за межі драматургії, класичної вистави і театральної зали», — так розповідають про себе гармидерівці.
2019 року «ГаРмИдЕр» у статусі громадської організації започаткував діяльність сценічного простору «Гармидер ангар-stage».
Команда театру часто представляє Україну на фестивалях та культурних подіях у Литві, Латвії, Чехії, Естонії, Грузії, Білорусі й Польщі. Також вона разом із Луцькою міською радою організували шість міжнародних фестивалів «Мандрівний вішак».
Зараз четверо його акторів разом із грузинськими колегами працюють у Грузії (Ланчхуті) над спільним міжнародним проєктом. Про нього детальніше розкажуть представники «ГаРмИдЕру»: Юлія Яцун, Сергій Панас, Анна Співачук і Вадим Хаїнський.
Коли з’явилася ідея створити українсько-грузинську виставу та хто був ініціатором цього проєкту?
Юлія Яцун
Два роки тому, коли ми приїздили в Батумі на міжнародний театральний фестиваль з «Апокрифами» Лесі Українки, у нас виникла ідея зробити колаборацію, міжнародний проєкт «Україна-Грузія», метою якого було б створення спільної вистави, оскільки в нас спільна історія, спільний ворог, спільні проблеми. Реалізація була запланована на 2020 рік, та у зв’язку з пандемією все змістилося на рік.
Грузинська команда взяла на себе по суті всю організацію і пошук матеріалу для вистави. Власне, над створенням спектаклю працюють четверо акторів із «ГаРмИдЕру», четверо — із різних грузинських театрів, а також режисер із Грузії Отар Катамадзе. Спочатку була ідея поставити п’єсу Славомира Мрожека, та режисер вирішив по-іншому і ми почали писати свою історію. Це буде історія двох народів, поєднана спільними темами, проблемами, особистими розповідями.
Тобто п’єса ще не закінчена?
Юлія Яцун
Так, це насправді дуже цікава історія. Режисер запропонував нам створити щось спільне. Перші чотири дні Отар Катамадзе задавав різні теми, як-от: любов, дружба, сім’я, які важливі абсолютно для всіх. Тоді ми розказували особисті історії на ці теми або ж історії, які ми чули, звідкись знаємо. Із цих розповідей режисер складає п’єсу. Тобто ми даємо певні начерки, а він їх оформлює в цілісну композицію. Зараз кожен із нас працює над своїм монологом.
Сергій Панас
Нам ніби дали вісь (теми любові, війни, ненависті…), і довкола неї крутяться наші власні історії, а режисер вибирає спільний знаменник як для грузинів, так і для українців. Це надзвичайно цікавий експеримент. У виставі приділяється багато часу темі війни, бо Грузія, як і Україна, має спільного російського ворога, адже третя частина цієї країни окупована ним.
До речі, основною мовою вистави є українська, грузинська чи, можливо, англійська?
Сергій Панас
Українська та грузинська. У Грузії наші монологи будуть йти субтитрами. Так само ми плануємо зробити і в Луцьку, коли грузинські актори розповідатимуть свої історії.
А в спектаклі будуть присутні елементи хореографії чи сценічної пластики?
Юлія Яцун
Звісно. Вистава звертається до глядача невербальною мовою, мовою тіла, тому її левова частка буде зрозумілою для всіх народів.
Що найбільше подобається в роботі з грузинськими колегами? Що дається найважче?
Юлія Яцун
Мені сподобалося те, що за перші чотири дні, коли ми розповідали власні історії життя, усі дуже сильно зблизилися, стали рідними та зрозумілими одне для одного. Тут усюди відчувається безмежна щирість. Для нас як для акторів ця робота допомагає рости в професійному плані. Оскільки ми всі працюємо на різних роботах, то не займаємося театром постійно, а тут ми завжди в театрі й маємо можливість відчути себе справді професійними акторами. До того ж українсько-грузинська команда зараз створює музику, танець для вистави, тобто перебуває в неперервному творчому процесі.
Проте важко подолати мовний бар’єр. Ми спілкуємося і російською, і англійською, але є актори, які не розмовляють жодною з перелічених мов. Великий плюс у тому, що режисер розуміє нас й усе перекладає. Думаю, ще тиждень, і ніяких проблем не буде.
Хто фінансує проєкт?
Юлія Яцун
Фінансування взяла на себе грузинська сторона. Проживання, харчування — цим забезпечила нас грузинська команда, а ми оплатили переліт.
Коли чекати на прем’єру?
Анна Співачук
У Грузії прем’єра відбудеться 15 червня, а вже за місяць, сподіваємося потішити луцьких шанувальників прем’єрою в «Гармидер ангар-stage».
Юлія Яцун
Ми щасливі бути тут і мати можливість створити спільну виставу, яка є важливим кроком не лише для Луцька, а для України загалом. Сьогодні ми будуємо краще майбутнє, пишемо нову сторінку історії — бути частиною цього величезна честь.
Чи обговорювали вже наступні спільні проєкти?
Сергій Панас
Узагалі режисер дуже багато часу приділяв аналізу внутрішнього «я» кожного з нас. Спочатку це було дивно й нагадувало сеанси психоаналізу. Ми трошки поколупалися у своєму минулому, дитинстві. Дізнавшись багато цікавого одне про одного, ми жартуємо, що вже спокійно можемо створювати інші спільні вистави. Загалом приємно, коли все місто знає, що приїхали актори з України. Люди вже впізнають нас і вітаються.
Юлія Яцун
Ми хочемо, щоб цей проєкт був щорічним. Здається, що подібні міжнародні колаборації доводять: є нація «Люди», і неважливо, у якій країні ти народився — важливо те, що ти є людиною. У нас усіх спільні болі, переживання, емоції, ми проживаємо однакове життя, хоч воно й має певні відмінності, та все ж… І якби люди всього світу об’єднувалися так, як об’єднуються в цьому проєкті, то могли б протистояти тому навколишньому злу, яке впливає на нас негативно.
А ви вже встигли побувати на грузинських виставах? Якщо так, то чим відрізняється грузинська театральна школа від української?
Вадим Хаїнський
Так, ми їздили на спектакль у місто Зугдіді. Нас запросила актриса з нашої грузинсько-української команди. Я б не сказав, що грузинська театральна школа особливо відрізняється від української, тому що ми розуміли все, що відбувалося у виставі. Хоча ми не знаємо грузинської, мова театру об’єднує всіх.
Крім того, грузинський театр як і «ГаРмИдЕр» експериментує, шукає різні формати. На спектаклі, якому ми були, не було четвертої стіни: актори грали серед глядачів, які сиділи за столиками, як у кафе. Ми в «ГаРмИдЕрі» теж ніколи не будуємо стін, і це нам страшенно подобається.
Як проводите вільний від роботи час? У яких цікавих місцях побували?
Юлія Яцун
Загалом у нас такий графік роботи: зранку репетиції, потім обідня перерва, і ввечері знову репетиції до 21.30 або 22.00, без вихідних, звісно.
Звичайно, ми побували в Батумі, їздили на виставу в Зугдіді, були в музеї під відкритим небом. Крім того, піднімалися на прекрасну гору Бахмаро. Було нереально красиво. Особливо зачарував захід сонця. Люди казали, що нам пощастило, адже така краса буває дуже рідко. Раніше було трішки більше вільного часу, а зараз вистава набирає обертів, і ми, навіть у вільний час працюємо над удосконаленням своїх монологів, допомагаємо один одному і, звичайно, відчуваємо підтримку наших друзів, які залишилися в Луцьку.
Сергій Панас
Грузини дуже щирі та дружелюбні, ставляться до нас, як до друзів, з якими нарешті зустрілися. Вони багато що хочуть показати, багато про що розповісти. До речі, ми знаємо, що незабаром сюди приїздить Національний хор, і це теж буде дуже цікаво, тому що співають грузини неймовірно. Нам сказали, що хор співатиме, а ми будемо їсти національні грузинські страви, тобто в них кухня, виноробство, співи нероздільні. Це така особливість їхньої культури.
Чи святкували День незалежності Грузії 26 травня?
Анна Співачук
Так, ми їздили в старовинний гірський монастир на екскурсію. Коли ми їдемо закордон, завжди беремо із собою український одяг, і тому в цей день одягнули вишиванки. Хлопцям запропонували приміряти грузинський стрій, і їм це неймовірно личило, відчувалася сила й міць. Потім ми одягнули грузинські строї, ознайомлювалися з національною кухнею, співали, танцювали, розважалися та спілкувалися, розповідали про нашу країну. Лунало дуже багато тостів (практично всі були за Грузію й Україну). Грузини завжди говорять, що українці — їхні союзники, що в нас один біль і одна радість, що наші країни незалежні, незважаючи на те, що триває війна.
Опишіть Грузію трьома словами
Вадим Хаїнський
Я можу описати Грузію одним словосполученням — країна контрастів. Усе настільки різне: водночас багато сучасного та зберігається старовина. А ще там дуже смачне вино, правда.
Сергій Панас
По-перше, Грузія — це країна з великою історією, одна з перших християнських держав світу. По-друге, синтез. Тут поєднується і західна цивілізація, і східна. Тут проходить межа християнського й мусульманського світу. Тут дуже багато і середземноморського, і кавказького. Тут можна приїхати в Батумі та побачити сучасні хмарочоси й старенькі квартали, вулички з кавою, вином. Тут можуть їхати двоколісні брички і гуляти сучасна молодь, яка нічим не відрізняється від української. По-третє, самобутність. Хоч Грузія невелика, але кожен регіон настільки унікальний, що від’їжджаєш кілометрів на 20 від якогось міста, то зустрічаються зовсім різні та цікаві люди, можна почути зовсім різні пісні й дізнатися про величезну різноманітність грузинської кухні.
Анна Співачук
Для мене це любов, сонце в очах, важливість історії. Грузини дуже цінують щось своє, національне, і хочуть про це розказати. Мені здається, це дуже круто, тому що так формується нація.
Юлія Яцун
Якщо описувати трьома словами, то це любов, щирість і мистецтво. До речі, краще називати Грузію Сакартвело.
Як відомо, вистава «Кострубізми. Кумановський» потрапила до лонг-листа з 30 прем’єр українських театрів 2020 року фестивалю-премії ГРА. Луцьк узагалі вперше дебютує на цьому фестивалі і вже так успішно. Які очікування?
Юлія Яцун
Журі нещодавно відвідало наш театр, але тоді ми вже були в Грузії. Поки що про результати нічого сказати не можемо, але участь у фестивалі — це вже великий крок. Ми нереально втішені тим, що про «ГаРмИдЕр», який хоче поширювати власне мистецтво, дізнається більше людей. Навіть не всі лучани знають про наш театр, то, можливо, фестиваль-премія ГРА допоможе розповісти про «ГаРмИдЕр» усій країні. Навіть у невеликому місті, але ми творимо культуру.