Минулого тижня президент України Володимир Зеленський подав до Верховної Ради законопроєкт про деолігархізацію, чим викликав неоднозначну реакцію суспільства. Для чого він створений, що передбачає та які наслідки матиме — читайте в матеріалі Format21.
Як це почалося?
Ще у квітні Зеленський анонсував розробку нового закону спільно з Радою національної безпеки та оборони (далі — РНБО) й Антимонопольним комітетом. Він мав би визначити статус олігархів і регулювати обмеження їхнього впливу. «Вплив олігархів на Україну — на вибори, на економіку, на закони, на Верховну Раду — цього допустити більше не можна», — зазначив президент. На початку травня до Києва з офіційним візитом завітав Державний секретар США Ентоні Блінкен. На спільній із Володимиром Зеленським конференції він заявив, що олігархи є потужною внутрішньою силою, яка заважає Україні в проведенні реформ.
А вже 2 червня на сайті Верховної Ради з’явився проєкт закону №5599 «Про запобігання загрозам національній безпеці, повʼязаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)», помічено як невідкладний.
Про що йдеться в законопроєкті?
Новий законопроєкт окреслює фактори, за якими особа може вважатися олігархом, а саме:
- бере участь у політичному житті країни;
- має вплив на засоби масової інформації чи є їх власником;
- є монополістом на державному ринку;
- має підтверджені активи в розмірі 2,227 млрд грн (1 мільйон прожиткових мінімумів).
Належність особи до олігархів визначається Радою національної безпеки й оборони України. Рішення набуває чинності після опублікування відповідного указу Президента України.
Після визнання особи олігархом, її вносять у реєстр осіб, що мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті, який можна буде знайти на сайті РНБО у відкритому доступі.
Включення в реєстр забороняє олігарху здійснювати внески на підтримку політичних партій та бути покупцем у процесі приватизації. Також особа зобов’язується оприлюднювати декларації про майновий стан і доходи (відповідно до Закону України «Про запобігання корупції»). Виключення з реєстру відбувається лише за умови відсутності не менше ніж двох вищезгаданих факторів. Найбільш резонансним та суперечливим пунктом у законопроєкті є «Декларація про контакти», що передбачає звітування публічних службовців про свої контакти з олігархами. Вони мають подавати до РНБО ім’я особи, місце, дату й короткий зміст зустрічі.
Що не так із законопроєктом?
Експерти вважають цей закон популістським та юридично необґрунтованим. За словами провідного наукового співробітника Інституту історії України Андрія Мартинова, зазначені поняття «олігархів» є нечіткими і розмитими настільки, що ними можна оголосити будь-кого.
Крім того, критикується й головна роль РНБО в процесі деолігархізації, оскільки так президент Володимир Зеленський матиме можливість вносити в реєстр «неблагонадійних» для нього людей.
«Хто олігарх визначатиме РНБО, що знову конфліктує з Конституцією, адже цей орган не має таких повноважень», — зазначає експерт Андрій Мартинов.
Законопроєкт називають «передвиборчою кампанією» та «імітацією боротьби».
Критикують закон і політичні опоненти Зеленського — Петро Порошенко й депутати партії «Європейська Солідарність». Вони свідчать, що цей законопроєкт направлений безпосередньо проти експрезидента та має на меті усунути його політичний вплив.
Партія «Слуга народу» підтримала ініціативу президента і відзначила, що втручання в інтереси впливових осіб спричинило таку хвилю критики й дискредитації.
«Ми всі побачили першу реакцію — впливові політичні діячі почали несамовито дискредитувати намагання Президента позбавити Україну олігархічного впливу. Українцям зараз треба просто подивитися, хто і як коментує цю тему. Якщо намагаються дискредитувати ідею та не пропонують конкретних кроків для того, щоб олігархи більше ніколи не змогли впливати на всю країну у своїх інтересах, то це і є допомога олігархам», — зазначає голова фракції Давид Арахамія в коментарі «Інтерфакс-Україна».
А що олігархи?
Ще не ухвалений закон викликав швидку реакцію у тих, кого медіа називають олігархами. У пресслужбі Ріната Ахметова заявили, що сам підприємець не вважає себе олігархом, а є «найбільшим українським інвестором». А от Ігор Коломойський висловив свою «моральну готовність» бути внесеним до реєстру:
«Але я, за великим рахунком, уже звик, що мене де-факто називають олігархом. Тому яка вже різниця? Тепер ще й офіційно в реєстр унесуть. Костюм пошию і нашию на нього зірку “Олігарх”».
Віктор Медведчук, що зараз перебуває під домашнім арештом, у коментарі Радіо Свобода заявив, що олігархом себе не вважає: «Я — народний депутат, я — один із керівників партії “Опозиційна платформа — За життя” і я вважаю, що, безумовно, є мій вплив політичний. Але ні з ким із міністрів чи премʼєрів у мене спілкування не було. Відносини з президентом та його офісом у мене також відсутні».
А як краще?
Анатолій Кінах, президент Українського союзу промисловців і підприємців у коментарі Format21 назвав такі методи деолігархізації:
«Необхідно боротися з корупцією на митниці та в податковій, забезпечити бізнесу рівні можливості й правила гри, а також краще захищати права власників та інвесторів. Тіньовий сектор нашої економіки — це не тільки корупціонери. На жаль, створені такі умови, що бізнесу часто не вигідно працювати законно. Бо це дуже швидко приведе його до банкрутства. Саме щоб вижити, багато підприємців, особливо малих і середніх, працює в сірих схемах».
За словами Кінаха, Український союз промисловців та підприємців (далі — УСПП) направив уряду й парламенту пропозиції вжити низку заходів у фіскальній сфері: дати стимули для бізнесу, не повертатися до криміналізації податкових порушень, підготувати програму спільних дій уряду та НБУ із забезпечення виробникам доступу до кредитних ресурсів за антикризовими ставками від 0 до 5% тощо.
Експерт зазначив, що одного законопроєкту мало. За його словами необхідно забезпечити прозору конкуренцію, ефективну діяльність Антимонопольного комітету, антикорупційних органів. Президент УСПП переконаний, що джерела економічних проблем в Україні — у низькій довірі бізнесу до інститутів влади, слабкій фінансовій системі та відсутності комплексних дій із розвитку малого й середнього бізнесу, самозайнятості, інвестклімату та модернізації промисловості. На цих напрямках і варто зосередити увагу першочергово.