Home » Яхтинг з нуля: інтерв’ю з яхтерним капітаном

Яхтинг з нуля: інтерв’ю з яхтерним капітаном

А ось і друга частина нашої серії інтерв’ю з яхтерним капітаном Андрієм Чекурдою. 

Багато хто вважає яхтинг дорогим та недоступним задоволенням винятково для заможних людей. Але ж насправді усе трохи не так і про це розповість наш герой.

Андрій Чекурда — капітан яхти, що займається чартерними походами на вітрильних човнах. У цьому інтерв’ю він розповість про те, що таке яхтинг і з чим його їдять. Тут ви дізнаєтеся про всі таємниці отримання шкіперською ліцензії, про те, як почати займатися цим із нуля, та й просто про секрети цього дивовижного виду туризму.

«Якщо є бажання зайнятися яхтингом — не зупиняйтеся, займайтеся, пробуйте. Пробуйте і все вийде», — говорить капітан яхти Андрій Чекурда.

— Як ви почали займатися яхтингом і як давно ви цим займаєтеся?

— Бажання зайнятися яхтингом у мене виникло дуже давно, ще в дитинстві. Мені завжди подобалися білі вітрила й корпуси яхт, те, як красиво вони «біжать» хвилями. Але в також мені здавалося, що це складно, недосяжно, дорого та взагалі неможливо. Ось одного разу на мене вплинула одна людина, просто сказала: а чому б і не спробувати? І я спробував. Спочатку поїхав зі своїм братом до Греції, ми пройшли 380 миль по Егейському морю. Після цього я пішов займатися в київському яхт-клубі, навчився управляти невеликим судном. Згодом — у школу яхтингу, пройшов курс навчання на шкіпера, потім практику знову ж таки в Греції, а потім отримав ліцензію і почав займатися цим самостійно.

— Скільки часу зайняло навчання та як це було?

— Зазвичай навчання складається з двох частин: теорії й практики. Перша тривала близько трьох місяців. Я не пам’ятаю вже, два або три, здається, три рази на тиждень по три години. Потім був теоретичний іспит. І після цього тиждень практики. Її в Україні не проходять, обов’язково потрібно робити за кордоном, тому що в Україні немає ні флоту, ні яхт, ні інфраструктури, де це можна зробити. Я проходив практику в Греції в Саронічній затоці.

Орендували яхту, на борту перебував інструктор і ще чотири людини з групи, у якій я навчався. Ми відпрацьовували методи управління яхтою, швартування, управління вітрилами, те, як діяти в усяких ситуаціях. Загалом це необхідний мінімум, щоб отримати ліцензію. Але для самостійного виходу цього недостатньо. Точніше досить, але не треба припускати, що ось ти пройшов курси й у тебе все вийде та все буде класно. Не потрібно забувати, що найголовніше в цій справі — досвід, знання, які потрібно постійно оновлювати, тренуватися і займатися цим, навіть перебуваючи на суші.

— Чому саме потрібно навчитися, щоб керувати яхтою, які повинні бути навички?

— Перше — це теорія. Найважливіше, що ти повинен знати, по-перше, правила поведінки на воді, правила безпеки на воді. Такі правила називають МППС, «Міжнародні правила поведінки судів». У них розказано про все, що потрібно робити на воді, як розходиться з суднами, як проходити ті чи інші ділянки, як узагалі поводитися. Це як правила дорожнього руху, тільки на воді. Але крім цього ви повинні знати, як влаштована яхта, із чого вона складається, які в ній є механізми, агрегати, які можуть виникнути проблеми та як цим усім керувати, як комунікувати з іншими суднами й портами. Для останнього є ще радіосправа — це паралельна ліцензія. Обов’язково теж медична частина, адже найближчий медик — це де-небудь на березі, і тільки у екстрених випадках можна викликати вертоліт, але це відповідно коштує грошей. Тому шкіпер повинен мати можливість надати медичну допомогу: іноді мінімальну, іноді виконувати функції парамедика, щоб людина могла протриматися до прибуття повноцінної допомоги або до приходу в порт, а це іноді може зайняти кілька днів.

— А чи потрібні якісь особливі фізичні навички?

— Не потрібно бути Гераклом, для того щоб керувати яхтою. Так, потрібно мати якусь силу, щоб потягнути мотузку або підняти вітрило. Але загалом є механізми, які полегшують життя яхтсменам. Це лебідки, які дозволяють досить легко піднімати вітрила та управляти ними. До того ж є ще й електричні лебідки, але, щоправда, у чартерних яхтах вони трапляються не дуже часто. А взагалі, у випадку несправності якихось механізмів, потрібно мати можливість підтягти це все власноруч.

Непогано було б уміти плавати. Тому що є таке правило: порятунок потопельників — справа рук самих потопельників. І якщо в шкіпера на борту ненавчений екіпаж, то в разі випадання шкіпера за борт шанси на порятунок шкіпера дорівнюють нулю. А взагалі, за борт краще не падати. Нікому. Тому що шанси, що тебе виловлять, невисокі. По-перше, добре, якщо взагалі побачать, що ти впав. По-друге, якщо людина випала за борт, навіть добре навченому екіпажу не завжди вдається вчасно знайти її. Адже якщо це хвилі, а ще й ніч, не дай бог … Отже, за борт краще не падати.

— Існує думка, що яхтинг тільки для заможних. Спорядження дороге, яхти ще дорожчі та, якщо в тебе немає серйозної суми, нічого туди й сунутися. Це дійсно так?

— І так, і ні. Якщо ми розглядаємо, що людина хоче придбати собі власну яхту та ходити з нею в море, у навколосвітню подорож піти — то це дійсно дорого. По-перше, хороше судно буде коштувати, якщо воно нове, від пів мільйона євро й ціни йдуть у космос. Уживані яхти можна купити за ціну від 100 до 150 тисяч. Насправді можна купити набагато дешевше, тисяч за двадцять, але в неї ще потрібно буде вкластися, щоб можна було нормально ходити. Це якщо ми говоримо про власність. Крім самої яхти тобі потрібно ще її утримувати, десь вона повинна стояти, у тих же переходах. А це теж гроші, які витрачаються щорічно і суми це не малі, тому, з одного боку, це задоволення не для всіх.

Але не все так сумно. Я теж завжди вважав, що це дорого та неможливо, як мінімум для мене, тому що я не можу собі дозволити такі витрати. Виявилося, що є одна цікава сфера бізнесу в Європі, і не тільки там, у принципі в багатьох країнах на Землі. Україна, на жаль, до цих країн не належить. Є така штука, як яхтовий чартер. Тобто маючи ліцензію яхтового капітана, можеш взяти в оренду човен на тиждень-два, на скільки тобі завгодно. Заповнити її екіпажем — від 5–6 й до 10 осіб, у залежності від розміру човна. Відповідно, поділити витрати за оренду цього судна, стоянки й паливо на весь екіпаж.

Ось такий тиждень чартеру загалом коштує набагато дешевше. Для екіпажу вартість каюти в залежності від самого човна, а точніше одне місце в каюті (каюти найчастіше двомісні) варіюються від 450 до 900 євро в тиждень. Залежно від типу судна та від регіону плавання. Плюс туди ще входять витрати на паливо, стоянки і харчування. Але це вже трохи інше, оскільки в різних регіонах стоянки коштують по-різному, якщо в Греції можна вписатися в 100 євро за тиждень, то в тій же Хорватії можна орієнтуватися десь на 500. Це сума для всього човна, не для однієї людини. Як на мене, мій найбільш витратний похід був тоді, коли ми ходили на Крит — це тривало 12 днів й обійшлося з перельотом у близько 1000 євро.

— Тобто не обов’язково мати ліцензію, щоб піти під вітрилом?

— Так, можна просто піти членом екіпажу. Знайти знайомого шкіпера, що набирає екіпаж і піти з ним. Також в Україні є компанії, що займаються таким туризмом та пропонують яхту з капітаном. Це буде коштувати близько 800 євро з людини.

— У яких країнах розвинений яхтовий туризм?

— Це практично всі країни Середземномор’я: Іспанія, Канари, Кариби, Мальдіви. Дуже багато насправді, де є чартерні флоти. На Балі, наприклад, немає яхт, там катамарани. Через глибини й корали, а катамаран — низької посадки. Та багато де є, але це не про Україну, на жаль. Не з нашим страховим законодавством. Яхти всі страхуються, адже, люди беруть човен в оренду, а це чартер, усяке буває, екіпаж може десь щось начудити, щось зламати. Капітан може десь щось не те зробити. Човен же дорогий і хтось повинен покривати вартість. А в Україні страховий бізнес нормально не працює, та ніхто не візьметься за такі речі. У Європі все це застраховано. Там є частка, яка називається страховий депозит, його виплачує весь екіпаж, така собі франшиза для головної страховки. Якщо з’являються якісь дрібні пошкодження, то з цього страхового депозиту вираховують суму.

— Із чого починати людині, яка довго мріяла про яхтинг та нарешті вирішила реалізувати свою мрію?

— Якщо ми говоримо про людину, яка хоче отримати капітанську ліцензію, то в будь-якому випадку почати з походу в якості екіпажу. І причому постаратися піти не в який-небудь п’яний тур, де всі будуть цілими днями випивати, світла білого не бачучи, і переходи триватимуть по годині. А піти в нормальний похід із нормальним екіпажем, щоб зрозуміти, а чи потрібне воно взагалі тобі. Тому що все, з одного боку, красиво, барвисто, а виявитися може зовсім іншим. А далі, якщо все ще є бажання, обирають яхтову школу, яка більше влаштовує. Їх багато: із різними типами навчання й ліцензіями, які вони видають.

— А вчитися дорого?

— Практика обійшлася десь у 850 євро, а теорія за тим курсом чи 14, чи 15 тисяч гривень, плюс потрібно заплатити за оформлення ліцензії (у Канаді). Також її треба продовжувати кожні п’ять років. Щоб це зробити можна піти в школу, у якій ти її отримував, заплатити гроші, і вони все оформлять, якщо в тебе досить морських миль. Можна проапгрейдити свою ліцензію до наступного рівня, а можна просто зайти на сайт, замовити собі продовження ліцензії. Це буде коштувати 50 доларів та отримати нову. 

— Який човном ви можете керувати? Які є типи ліцензій?

— Моя ліцензія дозволяє керувати човном до 25 метрів — це 50 футів (параметри човнів, які даються в оренду, завжди виражаються у футах), до 10 членів екіпажу. А також дозволяє керувати човном у прибережній зоні, це до 20 миль від берега. Вона називається BBS (bareboat skipper). Наступна ліцензія дозволяє відходити від 20 й аж до 60 миль. Остання дозволяє перетинати океан. Там крім відстані ще низка дрібних відмінностей, у яких випадках можна керувати яхтою, а в яких — ні. Крім цього є ще й комерційні ліцензії, але це вже зовсім інша історія.

Без ліцензії тобі і не дадуть яхту, і не випустять у море.

— Яка головна риса характеру шкіпера, капітана судна?

— Уміння знаходити рішення в різних ситуаціях та вміння розуміти людей, екіпаж у цьому випадку.

— Скільки має бути людей в екіпажі як мінімум ?

— Усе залежить від розміру та виду човна. Є взагалі великі, якими можна управляти одному. Але бажано, щоб ще як мінімум три людини були на борту.

— Чи потрібна ліцензія ще комусь, крім капітана?

— Для каботажного плавання (прибережного) не потрібна. Але в деяких випадках вимагають, щоб була і ліцензія радіооператора, а ще іноді можуть попросити, щоб був ще один шкіпер на борту.

— Чи можна навчити початківців на місці чи потрібно проходити курси?

— Звичайно можна. Є школи, які проводять увесь курс за тиждень, разом із практикою. Що вміють ці капітани, я не знаю, я не вчився в цих школах. Але загалом для навичок капітана цього недостатньо. За тиждень можна навчити екіпаж працювати зі швартовим обладнанням, із вітрилами, трішки управляти яхтою. Але для того, щоб зрозуміти й дізнатися всі моменти, які потрібні для управління яхти, — це дуже мало.

— Куди найкраще піти в перший раз? Із чого варто починати?

— Я б рекомендував починати з Греції, виходити з Афін, з Алімоса, у Саронічну затоку. Це класичний маршрут, яким усі ходять. Він найпростіший, там досить захищена місцевість, не буває дуже сильних вітрів, не високі хвилі, і досить багато місць, де можна сховатися. У принципі невеликі переходи, що дозволяють отримати насолоду від красивих туристичних об’єктів: моря, пляжів, стоянок — та здобути необхідні навички.

— Щоб ви порадили початківцям?

— Не зупинятися на задуманому, якщо є бажання, починати й не боятися. Головне — це не боятися. У мене є знайомі, які отримали ліцензію, але все ще учні. У них не було ні одного самостійного виходу — вони бояться взяти в руки штурвал, нести відповідальність та виконувати обов’язки капітана, кудись піти. Людина ходить як член екіпажу, водночас має досить велику кількість досвіду і навичок, але боїться, що не впорається. Він постійно намагається вчитися-вчитися-вчитися, але самостійно, я сумніваюся, що вийде коли-небудь.

Тому нічого не бійтеся. Якщо є бажання зайнятися яхтингом — не зупиняйтеся, займайтеся, пробуйте. Головне пробуйте, і все вийде.

ПОДІЛИТИСЯ: