Home » Фізика стала стилем мого життя

Фізика стала стилем мого життя

Як це бути юним науковцем в Україні, стати призером міжнародної олімпіади та як полюбити фізику розповість студент КНУ ім. Т. Шевченка Павло Кашко. 

— Як Ви зрозуміли, що хочете займатися саме науками? 

— Любов до математики мені привила моя бабуся, я дуже любив вирішувати приклади з нею, але загалом, зацікавився науками в 7–8 класі, коли ми  почали вивчати фізику та хімію. А ось серйозно почав цікавитися в 10 класі — я декілька років ходив на олімпіади, але далі районних не проходив. І це мене запалило, я став шукати, як стати кращим. Так я вийшов на 145 ліцей і став ходити туди на гурток, там я потрапив у компанію людей,  які справді хотіли розібратися та вчитися, бо в моїй гуманітарній школі — Києво-Могилянському колегіумі — такого ставлення до науки не було. Наука, думаю, була завжди цікава мені, але не було правильного середовища.

— Як цей рік змінив Вас?

— Пішла активна підготовка, і я врешті вийшов по фізиці, математиці та астрономії на міську олімпіаду. Щодо останньої, я дізнався про неї за день, підійшов до вчителя, сказав, що хочу брати участь, на що він засміявся, а потім запитав: «Ти що, серйозно?». Він дав мені книжку, і на цьому його підготовка закінчилася, але книжка була справді гарна. Потім виявилося, що на міській олімпіаді я отримав перше місце, чим дуже здивував усіх, особливо людей, які готувалися до неї роками. Так в 11 класі я потрапив на три Всеукраїнські олімпіади: з фізики, астрономії та з астрофізики. Урешті я  потрапив на міжнародну олімпіаду з астрофізики. Я подолав свій шлях олімпіадника за рік, конкуренти йшли до цього 4–5 років, тому я все одно пишаюся своїм результатом.

— Де і як проходила міжнародна олімпіада з  астрофізики й астрономії?

— Олімпіаду проводили в листопаді, коли я вже був на 1 курсі. Вона проходила в Таїланді та тривала пʼять днів. Але ми потрапили на сезон дощів і тому було дуже багато хмар. Смішно, правда? Олімпіада з астрономії без можливості спостерігати за небом. Я готувався до Тайландського неба, вивчив близько 300 зірок, сузірʼїв, їх розташування, яскравість, але через погодні умови ми псевдоспостерігали за випадковими ділянками…  Прикро, бо саме через це, ми отримали третє місце, а не вище. Але погрузитися в цю атмосферу запеклої боротьби було неймовірно.

— Скільки учасників у команді від країни?

— Пʼять. 

— Що Ви отримали після перемоги на міжнародній олімпіаді?

— Перш за все я отримав досвід. Багато цікавих знайомств, але також виник скандал. Мало того, що дорога мала бути оплачена державою, але чомусь я, та ще одна дівчина, їхали за свій кошт. Також після прильоту, ми як призери міжнародної олімпіади розраховували на президентську стипендію, але нам сказали, що дзуськи. Мені в прямому сенсі прийшлося пів року виборювати те, що й так мені належить

— У яких ще міжнародні програми Ви брали участь?

— Улітку я брав участь у тримісячній програмі Mitacs Globalink Research Internship у Канаді. Суть полягала в тому, що я з професором досліджував хімічнопекулярні зорі. Зараз готується стаття до канадського наукового журналу по цій роботі. Також у грудні за запрошенню їду до Норвегії.

— Які цілі у вас зараз?

— Закінчити свої початі наукові роботи, а також пройти на круту магістратуру за кордоном. Мені дуже подобається бакалаврська освіта, яку надають в Україні, а саме на фізичному факультеті КНУ, нам дають велику кількість теоретичних знань. Але на магістратурі потрібно багато практики, а в Україні, на жаль, немає техніки для цього.

— Тобто в майбутньому Ви не хочете працювати в Україні?

— На жаль, ні. Українська академія наук у занедбаному стані: немає обладнання, немає грошей ні на дослідження, ні на зарплати. Навіть випадок зі стипендією показав, як ставляться до вчених тут. Через це я хочу залишатися українським ученим, але не в Україні.

— Хто або що Вас надихає та мотивує?

— Гарне питання. На мою думку, мотивація має йти із середини. Якщо вона зовнішня, то лише тимчасова. Так, мене теж підштовхнули зовнішні фактори: що інші перемагають, а я ні. Але це лише допомогло — фізика й астрономія стали стилем мого життя. Тому я переповнений бажанням дізнатися, робити все більше і більше.

— Які поради Ви можете дати людям, які теж хочуть поєднати себе з наукою?

— По-перше, зрозуміти, чи справді це цікаво. Якщо цікавість не шалена, то буде занадто важко та людині набридне. Перевірити це можна, прочитавши кільканадцять наукових книжок, наприклад, «Коротку історію часу», «Найкоротшу історію часу», «Чорні діри та молоді всесвіти». 

Якщо Ви школяр, то ходити на гуртки до хороших фізматів.

А, по-друге, бути готовим жертвувати вільним часом, прогулянками з друзями. Нещодавно мені навіть довелося розлучитися з дівчиною, бо я приділяв їй, на її думку, занадто мало часу. Але, якщо ти справді живеш цим, то вільний час не буде для тебе жертвою, бо тобі подобається витрачати його на це.

І якщо ви остаточно зрозуміли, що це Ваше, то вітаю на фізичному факультеті.

ПОДІЛИТИСЯ: