56-річний Джо Клементс, який останні 35 років працює пілотом, розповів про те, що відбувається за зачиненими дверима кабіни літака, про відомих людей, з якими йому випав шанс працювати, і про те, чи може пілот спати під час польоту. Зараз він мешкає в Південній Каліфорнії та є капітаном приватного літака, який належить місцевому прокурору.
— Скільки років ви вже обіймаєте цю посаду? Скільки годин приблизно провели в повітрі?
— Я займаюся цим понад 30 років і маю трохи більше 9000 годин нальоту. Тому загалом я провів у повітрі приблизно 1 рік та 10 днів.
— Чи траплялися якісь кумедні історії, пов’язані з вашою роботою? А може, навіть страшні?
— Коли мені було 16 років, я приїхав на велосипеді до місцевого аеропорту, і там стояв старий бомбардувальник В-17 (боїнг B-17 «Летюча фортеця» — ред.) часів Другої світової війни, який наразі використовувався як літак для гасіння лісових пожеж. Якийсь механік працював над одним із двигунів, тож я запитав, чи можна сісти на місце пілота. Він сказав, що так, але доручив мені нічого не чіпати. Я був у кабіні близько п’яти хвилин, роблячи вигляд, ніби літаю, коли почув гучний сплеск! Механік почав кричати, щоб я негайно забирався звідти й, коли я це зробив, то помітив велику червону калюжу під літаком. Як виявилося, я випадково натиснув кнопку, яку пілот натискає, щоб скинути спеціальну хімічну речовину на вогонь. Я скинув 4000 галонів хімічної речовини на землю! Тоді я застрибнув на велосипед і помчався геть. Я був дуже наляканий у цей момент!
— Відомо, що професія пілота — одна з найбільш відповідальних та складних. Як ви боретеся зі стресом?
— Я не погоджуюся з цим припущенням. Політ можна охарактеризувати як «години й години чистої нудьги, перервані моментами чистого жаху». За всю мою кар’єру тричі траплялися ситуації, коли двигуни виходили з ладу. Але моя підготовка — це саме те, що допомогло під час таких інцидентів. Ми тренуємося за кожним можливим сценарієм розвитку подій та проходимо повторні тренування знову через 6 місяців. Що більше ми тренуємося, то менш напруженим і страшним стає політ на літаку. Більшість пілотів мають дуже незалежний та майже не агресивний характер. Ми, як правило, доволі впевнені у своїх силах щодо контролю над ситуацією, особливо в нашому вмінні керувати літальним апаратом. Із таким характером страх зазвичай не є варіантом.
— Коли-небудь відчуваєте нудьгу від того, що перебуваєте в повітрі? Чи щоразу відкриваєте щось нове?
— Нудьга — це частина дня. Тому, буває, я читаю книги та журнали, або веду листування зі своєю дружиною, оскільки в більшості літаків зараз є вай-фай. Водночас я можу бути справді дуже зайнятим, і тоді неможливо встигнути щось почитати. Тоді більшість часу витрачається на балачки з іншими пілотами чи екіпажом літака.
— Як часто й куди доводиться літати? Чи літаєте в довгі рейси?
— Я проводжу приблизно 16–18 днів на місяць у відрядженні. Ми (пілоти — ред.), як правило, літаємо в Лас-Вегас, Нью-Йорк або куди доведеться. Протягом двох місяців цього року я пролітав навколо Південної та Центральної Америки. А до цього часу я побув у 127 країнах. Мої рейси зазвичай тривають 6 або менше годин, проте існують і довші робочі дні. Одного разу я летів із Китаю до США й зробив 5 зупинок дорогою назад, так само як колись із Лондона до Лос-Анджелеса зробив 6 зупинок.
— Чому пілотування? Коли зрозуміли, що це ваше покликання?
— Усвідомив, що хочу обрати цю професію ще з раннього віку. Мій батько був механіком Військово-повітряних сил, і я багато разів відвідував його на роботі й спостерігав, як він ремонтує літаки.
— А чи було психологічно або фізично важко досягнути мети?
— Обидва варіанти. Пілотування вимагає великої концентрації уваги в часто складних випадках. Механічні проблеми, надзвичайні ситуації, серйозні труднощі з погодою чи пасажирами — усе це відволікає. Пролітати через декілька часових поясів — це дуже виснажливо для тіла, нормальний режим сну відсутній. Виліт із Лос-Анджелеса о шостій ранку та прибуття до Лондона означає, що ти прибудеш до Лондона близько опівночі. Але за часом у Лос-Анджелесі це буде лише четверта ранку, і тіло може бути не готовим до сну. Цілком можливо, що треба буде здійснити інший рейс через 10 годин після заселення в готель, а це 3 година ранку за Лос-Анджелівським часом. Тому помічаєш, що дуже важко налаштувати організм на всі зміни часових поясів.
— Ви багато подорожуєте, але, наскільки я знаю, екіпаж дуже рідко має можливість вийти за межі аеропорту та побачити місто. Ви можете це зробити? А як Вам вдається приділити час відпочинку?
— Як для пілота приватних або адміністративних літаків, це нормально проводити 4–5 днів у багатьох місцях, куди я літаю. Це дозволяє вийти на вулицю й побачити різні пам’ятки культури. Якось цілий рік мені доводилося проводити перші 10 днів кожного місяця на Гаваях. Через це мені по-справжньому набридли Гаваї…
— Що досі змушує прокидатися щоранку, знаючи, що незабаром будете в небі?
— Відчуття того, як мене відкидає назад на сидіння, коли прискорююся, їдучи по злітно-посадковій смузі; краєвиди, коли сонце тільки сходить над горизонтом, або коли спостерігаю, як все нічне небо освітлюють блискавки між хмарами. Це все дуже надихає. У мене був керівник, який казав: «Я не плачу гроші, щоб ти керував літаком, я плачу, щоб ти піклувався про пасажирів. Я розраховую, що ти будеш керувати літаком через любов до польоту», і він мав рацію. Гроші — це лише бонус!
— Чи можете назвати відомих людей, яких мали шанс перевозити на літаку?
— Певно, Том Круз та Джон Траволта. Я пілотував для Голлівуду 8 років, перевозив багатьох голлівудських знаменитостей. Наразі пілотую літак Марко Антоніо Соліса — відомого мексиканського співака.
— Розкажіть про свої обов’язки під час пілотування. Що відбувається за зачиненими дверима кабіни пілота?
— Безпечна експлуатація літака — це моя основна відповідальність. Треба підтримувати зв’язок із землею і потрібно також змінювати частоту приблизно кожні 15 хвилин. Зараз ми здійснюємо навігацію за допомогою супутників, але ретельна увага приділяється комп’ютерам, які допомагають у керуванні. Ми також пильнуємо за системами літаків. Кожна система має свої обмеження, тому треба стежити за тим, щоб уникнути будь-яких відхилень від норм.
— Узагалі немає значення куди літати чи є напрями, які подобаються більше, ніж інші?
— Найкращий напрямок — це той, який повертає мене до своєї родини. Але на цьому етапі моєї кар’єри насправді немає значення, куди літати. Усе починає виглядати однаково.
— Чи може пілот спати під час польоту, і якщо так, то в яких випадках?
— Пілоти авіакомпаній на довгих рейсах насправді мають ліжка, на яких вони можуть спати. На таких рейсах завжди є на одного пілота більше, щоб таким чином забезпечити довгі перерви для кожного з нас. Але в пілотів приватних літаків рідко виникає потреба в сні, окрім випадків, коли вони керують літаком, який більший за розміром і може задовольнити таку потребу!
— А чи є якісь конкретні смішні слова або жаргонізми, уживані серед пілотів?
— Не зовсім. Ми насправді говоримо нормально. Багато того, що ви чуєте — це лише кліше з фільмів, і вони нереальні.
— Як особа, відповідальна за життя інших, що порадите людям, які бояться стати успішними через певні труднощі?
— Я б сказав, що насправді ніхто не зазнає поразки: вони просто здаються! Усі ті, хто досягали успіху, робили це, бо відмовилися здаватися. Допоки ти намагаєшся, ти ніколи насправді не зазнаєш поразки. Не відмовляйтеся від своїх мрій та цілей, і ніколи не дозволяйте будь-кому визначати, що означає успіх саме для вас, продовжуйте, поки ви не досягнете того, що поставили собі за мету.