Home » Бернард Сандерс. Але для вас просто Берні!

Бернард Сандерс. Але для вас просто Берні!

Головний соціаліст Америки, герой інтернет-мемів, фаворит молодих американців, ворог Волл-стріт та улюбленець New York Times — усе це про сивочолого Берні Сандерса американського політика, який не поступається досвідом чинному президенту Сполучених Штатів.

Бернард народився 8 вересня 1941 року в Брукліні, штат Нью-Йорк. Його батько, Елі Сандерс — польський єврей, який перебрався з батьківщини до міста на Гудзоні в далекому 1921 році. Тут він і зустрів маму Берні, теж єврейку за походженням. Сандерс був активним учнем, писав для шкільної газети, обирався президентом класу й навіть виграв чемпіонат штату з баскетболу, коли був капітаном команди.

Як і його старший брат, Берні прагнув потрапити до Гарвардської школи права, проте через тяжку хворобу матері був змушений відмовитися від мрії та вступив до Бруклінського коледжу, де вивчав психологію. Через рік він змінить його на Чиказький університет й саме там проявиться його жага до справедливості і громадянська позиція. Сандерс став членом Соціалістичного союзу молоді при Соціалістичній партії Америки, брав участь у русі за громадянські права темношкірих, а в 1963 році став активістом Студентського координаційного комітету ненасильницьких дій. Разом зі 32 іншими студентами в рамках акції проти расової сегрегації при поселенні в гуртожиток свого університету влаштував перший страйк навсидячки в Чикаго. Не можна не враховувати той факт, що Бернард був одним із кількох тисяч студентів, які були присутні на Марші на Вашингтон і чули легендарну промову Мартіна Лютера Кінга «Я маю мрію».

У 1964 році Берні закінчить Чиказький університет зі ступенем бакалавра в області права й вирушить на відпочинок, перебравшись до ізраїльського кібуцу Шаар-ха-Амакім на якийсь час. Наступною точкою призначення майбутнього політика стане місто Вермонт, у якому він затримається.

Перші кроки в політиці

Перші кроки Сандерса в політиці можна охарактеризувати приказкою «перший млинець нанівець», адже після вступу до вермонтської соціалістичної партії «Союз Свободи» в 1971 році Берні програв п’ять виборів, двоє з яких — до Сенату США (1972, 1974), а інші — на пост губернатора штату Вермонт (1972, 1976, 1979) після чого вирішив зробити перерву та зайнявся публіцистикою.

У 1981 році після пропозиції свого друга, Річарда Шугамена, Сандерс балотується в мери міста Берлінгтон і з перевагою в 14 голосів перемагає. Тоді життя для мешканців міста розділилося на «до» й «після». У якості мера Сандерс здобув репутацію непохитного та рішучого політика, який відстоює інтереси простих американців. Він зосереджував свої зусилля на організації доступного житла, розвитку паркових зон, зон відпочинку, боровся з забудовниками, які знищували історичну частину міста. Показовою є ситуація з вермонтською набережною, яку тодішній мер не дав перетворити на готель із пристанню для елітних яхт. Натомість на березі озера Шамплейн зараз є чисті пляжі, просторі парки, велодоріжки й загальнодоступний елінг для суден. Зараз Берлінгтон є одним із найкомфортніших міст для життя в Штатах, а мешканці називають Бернарда не «мером Сандерсом», а просто Берні. Вісім років роботи на цій посаді продемонстрували, яким він бачить свій стиль управління. В основі його політики — організація процесів на місцях, активне залучення в них місцевих жителів і правовий захист соціально вразливих верств населення.

У 1989 році в газеті The New York Times вийшла колонка Сандерса, де той порівнює демократів та республіканців із Твідлі і Твідлумом, героями «Аліси у задзеркаллі», а також стверджує, що «цій країні потрібна третя партія». Від своїх слів він не відрікся, і в 1990 році балотувався в Палату представників із великою буквою І (від слова independent) перед своїм ім’ям, якою дуже пишається.

«Трипартійність» Сандерса

Свої «трипартійні» поправки Берні пропонував усі 16 років роботи в палаті представників. Він ніколи не займав чіткої партійної позиції, проте дозволяв собі колабарувати як із республіканцями щодо питання про підвищення пенсій для ветеранів, так і з демократами, коли мова зайшла про екологію та зловживання владою в спецслужбах.

Перше зближення Берні й демократів сталося у 2006 році, коли той балотувався в Сенат. Майбутньому сенатору був потрібен розвиток його кар’єри, а демократам сильні союзники. На цьому вони і зійшлися. Тоді Бернарда підтримав сенатор від штату Іллінойс Барак Обама. Політична гнучкість та підтримка з боку виборців Вермонта зробили його найбільш «довговічним» із незалежних сенаторів у країні. У різний час він входив у чотири парламентські комітети, зокрема в комітет із розробки бюджету.

У 2010 році сталася визначна подія в кар’єрі Берні. Тоді розглядався компромісний законопроєкт про продовження податкових послаблень для великого бізнесу, уведений ще Джорджем Бушем-молодшим. 69-річний сенатор, який, очевидно, був проти таких законів, узяв слово і влаштував восьмигодинний філібастер, таким чином заблокувавши роботу палати. Пізніше його промову перетворили на книгу. Він завжди говорив про «смерть середнього класу», про те, що не корпорації, а система соціального забезпечення стимулює зростання ВВП, що Америка — єдина з індустріальних країн Заходу, де немає обов’язкового медичного страхування, а вища освіта — не загальнодоступна. Банальна для Європи позиція зробила його екстраординарним спікером усередині політичної системи США.

Берні в президенти!

У 2012 році з’явилися перші пропозиції щодо президенства Сандерса. Тоді він відмовився, але у 2015 році пропозиції перетворилися в активні дії. Ніхто не сприймав кандидатуру Берні серйозно, як мінімум через те, що слово «соціаліст» сприймалося як лайка. Але ситуація набрала несподіваних обертів, коли маленький вермонтський штат сенатора просто не зміг упоратися з ажіотажем навколо кандидатури Сандерса. Особливістю кампанії було те, що спонсувалася вона виключно приватними пожертвуваннями та профспілковими організаціями й обійшлася кандидату в 1,5 мільйони доларів. Кампанія Гілларі Клінтон, наприклад, коштувала демократам 68 мільйонів. Переможець цих перегонів давно відомий, але спроба була потужна.

Друга спроба була у 2020 році. Її не можна назвати такою вдалою, як першу. Тоді Сандерс завершив свою кампанію через пандемію і підтримав кандидатуру Джо Байдена.

Погляди Берні, які формують його політичний портрет

Можна сказати, що Сандерс завжди працював на благо звичайних людей. Берні завжди намагався просувати закони, які б зробили життя американців кращим. Він активно просував закон, що підняв би мінімальну заробітну плату до 15 доларів за годину, є прихильником скандинавської моделі оподаткування та виступає проти податкових пільг для хедж-фондів і корпорацій. Пропонував низку законів, які б ускладнювали роботу Уолл-стріт, тому там його не дуже люблять.

Берні проти офшорних зон та тихоокеанського партнерства. Він сприяє роботі профспілок і створенню нових робочих місць.

Більшу частину своєї кар’єри сенатор висловлювався категорично проти втручання США в зовнішні військові конфлікти. Він голосував проти резолюції про вторгнення до Іраку. «…я не чув ніяких оцінок, скільки молодих американських чоловіків та жінок можуть померти в такій війні або скільки десятків тисяч жінок і дітей у Республіці Ірак також можуть бути вбиті. Як небайдужа нація, ми повинні зробити все, від нас залежне, щоб запобігти жахливим стражданням, до яких ця війна призведе. Війна повинна бути останнім засобом у міжнародних відносинах — не першим», — сказав тоді Сандерс. Він підтримав угоду з Іраном та засудив втручання Сполучених Штатів у збройні конфлікти на Ближньому Сході.

У 2021 році політичний портрет Берні є зразковим для Америки. Він підтримує ЛГБТ, і робив це одним із перших ще в 90-х. Він не виступав проти абортів, висловлює свою підтримку щодо легалізації марихуани, а висновки про громадянську позицію Сандерса відносно расизму були зроблені ще в 1963 році. Сенатор користується шокувальною підтримкою серед молоді, переважно завдяки його намаганням знизити ціни на лікування, зробити житло, навчання більш доступним для середнього класу. Берні прагне справедливості!

ПОДІЛИТИСЯ: