Home » Дуальні програми, розмежування спеціальностей та конкретні вимоги від роботодавців: які зміни чекають на журналістську освіту?

Дуальні програми, розмежування спеціальностей та конкретні вимоги від роботодавців: які зміни чекають на журналістську освіту?

Про що говорили під час круглого столу, організованого “Фундацією Суспільність” спільно з Інститутом журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.

Якого журналіста потребує медіаринок? Так визначили тему круглого столу, який відбувся 22 вересня в Інституті журналістики Київського національного університету. Проте масштаби дискусії виявились значно ширшими. Ідеальний образ випускника факультетів журналістики, що писати у дипломі, чи піднімуть рівень журналістської освіти дуальні програми та чи повинен медійник бути універсалом  — ці та багато інших питань обговорили учасники тригодинної розмови. У ній взяли участь керівництво Київського національного університету та представники авторитетних українських медіа. 

Перспектива дуальної освіти: переваги та ризики

Визначальним для дискусії став виступ Андрія Гожика, проректора з науково-педагогічної роботи, який виступив із пропозицією впровадити дуальну форму освіти в Інституті Журналістики КНУ. Дуальні програми передбачають постійне поєднання академічного навчання з практикою. 

Директор Інституту журналістики Володимир Різун пояснив, що майже всі студенти в будь-якому разі працюють, і через це ж пропускають пари. Натомість дуальні програми мають допомогти студентам офіційно працевлаштуватися, мати заробітну плату, але водночас здобувати повноцінну освіту.  

Крім того, на думку Володимира Різуна, викладач та редактор мають взяти на себе спільну відповідальність за студента.

“Дуальна освіта  — це узаконення наших стосунків”, – сказав Різун. Таким чином мають бути усунені суперечності між академічною та професійною освітою, і редактори більше не казатимуть: “Забудьте все, чому вас вчили в університеті”. 

Серед гостей дискусії були ті, хто висловилися скоріше проти дуальної освіти.

“Я завжди кажу, що важливіше ходити на пари, ніж працювати. Освіта має бути академічною”,  — першою взяла слово співзасновниця “Громадського телебачення” Наталія Гуменюк. Журналістка пояснила, що ремесла можна навчитися у редакції, але є речі яким навчають лише під час бакалаврату, на першому-четвертому курсах.  

Ведучий та голова правління “Громадського радіо” Андрій Куликов вважає, що “студенти-журналісти мають працювати на хімчистках, заводах, розвантажувати вагони й знайомитися з тими людьми, про яких і для яких будуть говорити”. Куликов додав, що освіта, звісно, має бути доповнена практикою, але все залежить від пропорцій. 

Ще низка журналістів та редакторів підтримали ідею про впровадження дуальних програм, але спробували вирішити деякі спірні питання. 

“Ми вже підтримуємо дуальну освіту, постійно беремо людей на практику або на постійну роботу. А зараз держава пропонує взяти на себе соціальну відповідальність та освітній тягар”, – сказав ведучий Радіо НВ Дмитро Тузов.

Володимир Різун пояснив, що в межах дуальних програм журналіст або редактор, тобто ментор студента у редакції, буде прикріплений до кафедри. Таким чином практикуючий журналіст матиме і викладацькі навички, а в майбутньому — можливість працевлаштування в університеті.  

Спікери обговорили й суто економічний бік питання. По-перше, чи будуть редакції готові платити гроші, одночасно навчаючи студента і не будучи впевненими у його компетенції. По-друге, до студента буде прикріплений ментор, і це фактично означає мінус одна людина у редакції. Крім того, студент після закінчення університету не буде змушений залишатись на місці роботи. 

Попри суперечності, що виникли під час розмови, Володимир Різун підсумував, що не відчув спротиву щодо впровадження пілотної програми дуальної освіти в інституті. Тож робота над проєктом продовжиться, поки тільки на рівні магістратури. За словами директора, редакторам та журналістам, які зацікавлені в дуальних програмах, будуть надіслані додаткові документи, роз’яснення тощо. 

Розмежування спеціальностей: чи це насправді необхідно

Про що говорили під час “круглого столу”, організованого Фундацією “Суспільність” спільно з Інститутом журналістики КНУ імені Тараса Шевченка

У другому блоці дискусії говорили про необхідність розділення спеціальностей у галузі журналістики. Проблема полягає в тому, що в Київському національному університеті диплом журналіста отримують й випускники спеціалізацій “Реклама та зв’язки з громадськістю”, “Видавнича справа та редагування” та “Медіапродюсування”. На думку багатьох медійників та викладачів, це неправильно і суперечить журналістським стандартам. Прозвучала думка, що, наприклад, журналістика та піар — це взагалі протилежні речі. 

“Об’єднання спеціальностей — це злочин проти професії” – чітко визначила свою позицію Наталія Гуменюк. Більшість колег таку тезу підтримали.  

На думку Володимира Різуна, відкрити окремі спеціальності реклами та піару або видавничої справи наразі майже неможливо, оскільки Міністерство освіти просто не виділить на цей проєкт коштів. Натомість директор Інституту журналістики запропонував перейменувати назви спеціалізацій або розширити саме формулювання назви спеціальності : наприклад, назвати “Журналістика та інформація” або “Журналістика та соціальні комунікації”. 

Чи можливо намалювати портрет ідеального випускника

У третій частині спікери повернулись до початкової теми дискусії: якого журналіста потребує медіаринок? Володимир Бугров, ректор Київського національного університету, на початку розмови сказав, що як роботодавці, так і викладачі мають визначити перелік навичок, якими має володіти сучасний журналіст. “Повністю універсального журналіста не може бути. Ми маємо бачити бажаний кінцевий результат “, – зауважив ректор. 

Учасники дискусії намагались намалювати образ ідеального випускника для себе та сформулювати найважливіші тези.

Більшість медійників погодилися, що найперша вимога до журналіста – це банально вміти писати й досконало володіти українською мовою. Наталія Гуменюк розповіла, що всім стажистам або людям, що приходять влаштовуватися на роботу, вона дає випробувальне завдання розшифрувати інтерв’ю. “Деякі роблять по три помилки в одному слові й не ставлять жодної коми”, –  каже журналістка. 

Телевізійники закономірно також робили акцент на навичках монтажу, базових знаннях правил зйомки, прямої трансляції тощо. 

Дещо розійшлись думки журналістів та редакторів щодо необхідності знання іноземної мови. Андрій Куликов, наприклад, не погодився з журналістами, які ставлять в пріоритеті знання англійської мови. “Ми занадто англоцентричні”, – сказав голова правління “Громадського радіо”. Він додав, що англійської зараз багато, а от знайти знавців французької чи німецької набагато важче, хоча не менш важливо. 

Арсен Цимбалюк представив новітній та дещо революційний погляд на речі: “Ринок потребуватиме бізнесменів, які зможуть самі створювати незалежний контент”. Журналіст додав, що настав час змінювати правила гри, і навіть якщо і зараз деякі медійники створюють власні проєкти, то масштаби необхідно розширювати.  

Багато хто казав також про те, що сучасним випускникам факультетів журналістики не вистачає потужної світоглядної підготовки. Досвідчені медійники та викладачі вважають, що нинішнє покоління студентів не читає книжок, не ходить у театри та взагалі не орієнтується у тому, що відбувається у світі. Сьогодні українські університети запроваджують практику викладання журналістам курсів філософії, історії, політології, основ економіки. 

Врешті-решт тут знову постає питання про універсальність, якщо не в журналістських компетенціях, то в загальноосвітніх. 

ПОДІЛИТИСЯ: