Микола Могилевський — підприємець з Фастова. Вже понад рік евакуює цивільних з гарячих точок, переважно з Донбасу: Торське, Зарічне, Лиман, Сіверськ, Соледар, Лисичанськ, Бахмут, Часів Яр. Каже, що почав вивозити людей приблизно через 20 днів після початку повномасштабного вторгнення Росії.
“Я повіз гуманітарку, і мене попросили вивезти бабусю. Я все це зняв на відео, виклав в інтернет, потім мені почали писати інші люди про бабусь, і так з бабусь Донбасу в мене все і закрутилось. Бабуся з Соледара от телефонувала нещодавно, яку вивіз пів року тому. Казала, дякую тобі Колечко”.
В інтернеті часто виставляють телефони волонтерів або міських адміністрацій, за якими цивільні потенційно можуть записатися на евакуацію, однак Микола пояснює, що така схема як раз в найгарячіших точках не працює: людей шукають самі ж волонтери.
“З адміністраціями у місті домовитися ще можливо коли така ситуація як у Часовому Яру, наприклад. Якщо взяти Бахмут, то там не так. Можуть написати, можуть зателефонувати, я їх можу знайти у підвалі. Можуть сусіди сказати, що там когось поранило. Там ситуацій багато. Як правило, ти сам цих людей шукаєш. Більшу частину людей ти сам знаходиш на місці через живе спілкування. Оце що залишають номери телефонів — це все фігня. Найбільш активна евакуація, найбільш крута — це коли ти знаходиш реально, якусь хату на краю села, наприклад, про яку ніхто не знає”.
При цьому волонтер зазначає, що чим “спекотніше місце”, тим менше мирні мешканці хочуть звідти їхати.
За словами Миколи, є три стадії евакуації: перша стадія, коли передова ще за 10 кілометрів від міста: тоді евакуацією опікується військова адміністрація: розклеюються оголошення, їздять автобуси, збирають людей, відвозять їх: все гарно і чітко.
“Лінія фронту 2-3 кілометри від міста: його жорстко накривають артилерією, туди намагаються зайти ДРГ, але все одно там залишається стадія людей, які кажуть “Все, я тут помру. Ми їздимо, вмовляємо цих людей, пояснюємо що з ними буде. Когось вивозимо, когось ні. Залишається крайня стадія людей, які евакуюються як правило 200-тими, 300-тими, або коли їм конкретно прилітає у підвал…”
Микола Могилевський, як і інші волонтери, евакуюють цивільних на свій страх і ризик. Ніяких гуманітарних коридорів там, на фронті, немає — нічого, що могло б захистити.
“Тебе може вбити хто завгодно. Це війна, тут нема коридорів. Тут ти робиш все залежно від ситуації, і залежить від Бога, а там вже буде як буде. Був у Бахмуті кілька днів тому. Дорога місцями прострілюється з автомата, наближення до російських позицій у межах 300 метрів: 300-400 метрів. Ну слава богу ми швидко їдемо, і по нам не встигають відпрацювати чергу. Танки, артилерія, яка ні на секунду не зупиняється. Постійна артилерійське полювання на тебе: ти ще не встиг в’їхати, а на тебе вже сходиться”.
Сам Микола, звичайно, намагається себе убезпечити: щось з екіпірування подарували військові або волонтери, на щось зібрав сам.
“Бронежилет мені подарували військові, каску мені подарував американець: українець, але живе в Америці, то привіз. Чоботи мені подарував із Фастова чоловік, в яких я ходжу. Камеру теж придбали, а на машину я зібрав півтора місяця тому, на джип, до того їздив на машинах по 700 доларів. Зараз їжджу на крутому джипі. Ця машина не застряє в полях так, як ті застрявали, що мені доводилось їх кидати вночі, а зранку приїздити забирати”.
Волонтер пояснює, що загалом наші уявлення про евакуацію часто не відповідають дійсності.
“Це не та евакуація, яку ви бачите в основному в інтернеті, там де приїздять польські волонтери, обклеїли бусик якимись наклейками і поїхали. Ще і мигалки увімкнули, щоб усі бачили. Коли ти їдеш на лінію фронту, там навпаки та мінімально до себе привертаєш увагу, швидко рухаєшся і їдеш звідти, не затримуєшся”.
Хлопець додає, що багато волонтерів та журналістів, зокрема з-за кордону, гинуть в Україні через нерозуміння війни.
“Ви звертали увагу, чому у Часовому ярі так часто гинуть волонтери і журналісти? Тому що вони туди їдуть, як на екскурсію. От приїздить волонтер з Польщі, своїм величезним білим бусиком, стане на аварійці серед вулиці. Але він не думає про те, що зверху може прилетіти дрон і скорегувати по ньому артилерію. Не розуміє, що потрібно мінімально до себе привертати увагу. І ось останнім часом там багато волонтерів з Польщі гинуло, і інших: через елементарні речі, які вони не розуміли, але які врешті решт коштували їм життя”.
Микола Могилевський активно веде соціальні мережі та ютуб-канал, де показує свої поїздки на передову та евакуацію з гарячих точок. Він постійно їздить з камерою: каже, що повністю звик до екіпірування.
Там же, в соціальних мережах, волонтер інколи розповідає історії людей, яких він вивіз з найгарячіших точок Донбасу.
“Місяць тому ми евакуювали людей із Часів Яра, я їм залишив свій номер телефону. Ось вони мені зателефонували, і яка ситуація: у місці, куди їх привезли до них ставляться погано, годують погано, дільничий залякує, людину цю вдарив, дружину його обізвав…Ми приїхали, людина під відео розповіла мені всю цю історію, я пішов до сільського голови, ми все це обговорили, але сільський голова це все спростував… Але я їм пояснив: якщо у цих людей будуть проблеми, то я буду висвітлювати цю ситуацію, покажу діалоги з людьми”.
“Всім людям, яких я евакуюю, я даю свій номер телефону, і вони в разі чого мені телефонують, і ми вже далі вирішуємо їх проблеми. Немає такого, що я евакуював людей і кинув”.