БУР (Будуємо Україну Разом) — це масштабний волонтерський рух, мета якого сформульована у його слогані: Руйнуємо стіни між людьми, будуємо стіни помешкань. Головною ціллю БУР є відбудова об’єктів, квартир, помешкань, які постраждали від російської агресії.
Як каже волонтерка БУР Мар’яна Нефедова, рух також має на меті об’єднати Захід і Схід та дати молоді можливість познайомитись з однолітками і представниками різних областей, і таким чином глибше та якісніше розуміти культуру своєї країни.
“Рух був започаткований у 2015 році після того, як через російську агресію в Краматорську були значні ушкодження. Було зруйновано багато квартир і тому подібне. І четверо молодих людей із Заходу України, Львівської області, приїхали на схід, в Краматорськ, щоб власне відбудувати ці помешкання”.
“На той час це було шаленою ідеєю, бо було страшно, не було достатньо комунікації. Люди в Краматорську не розуміли, як це люди з Заходу можуть приїхати просто “за дякую” будувати квартири. Але в принципі так започаткувався рух “Будуємо Україну Разом”. В Краматорську вони спочатку відбудували одну квартиру, потім іще кілька, потім їх стало п’ятеро, потім ще більше залишились на кілька місяців, і в результаті ще й створили хаб у Краматорську”.
У тому ж 2015 році БУР вже став повноцінною організацією, коли на східних територіях пройшов перший волонтерський табір. До минулого року БУР при цьому був одним із проєктів Української освітньої платформи, але у 2022 році організація відділилася. Зараз же БУР регулярно організовує волонтерські будівничі табори по всій країні: вони тривають по 7-10 днів, і потрапити на них може будь-хто охочий.
Сама Мар’яна дізналася про організацію у 2019 році, а на перший табір потрапила під час пандемії коронавірусу і карантину.
“Спочатку ця ідея мені не дуже відрезонувала, але у 2020 році бахнув ковід: багато таборів і можливостей скасовувалися, але БУР продовжував свою діяльність навіть в часи пандемії, і мені стало цікаво поїхати на їхній табір. Так, за 2020 року я і потрапила в цей волонтерський рух”.
“Мені надзвичайно сподобався табір, і ті емоції, які я пережила за ці 7 днів, мабуть, були одними із з найяскравіших емоцій взагалі в житті, я відразу закохалася в цю організацію. І це в принципі стало моїм першим простором, де я говорила суто українською. І здається, що якраз перший тиждень коли я розмовляла суто українською мовою, я сама з Харкова і рідна мова для мене була російською”.
Мар’яна відповідно найбільше брала участь саме у Харківському осередку БУР. Дівчина каже, що найбільше акцій там проходило з відбудови військового шпиталю, однак на цьому організація не зупинялась: відбудовували простори для дитячих таборів, допомагали створювати пластовий центр тощо.
“Допомагали також створювати інший простір для культурного розвитку харків’ян, допомагали зі створенням хабу Zero Waste. Також допомагали з ремонтом для сімей у скруті, незахищених верств населення. Наприклад, була акція з облаштування приміщення квартири для родини з дитиною інвалідом. Допомагали також робити такий собі косметичний ремонт бабусі у скруті: пенсіонерці полишеної”.
“Насправді головними бенефіціарами є або незахищені верстви населення, або якась громадська ініціатива, яка направлена на культурний розвиток, яка підтримує цінності БУРу, а цінності БУРу це, власне, “Віримо в Україну”, “Беремо відповідальність” “Довіряємо” “Різність і рівність”.
Для Мар’яни БУР став першим будівельним досвідом, але при цьому максимально позитивним.
“Після свого першого табору БУР я почала відбудовувати власну квартиру. Перший волонтерський табір дуже вселив в мене віру у власні сили. Після того я зрозуміла, що в принципі, шпаклювати це не так і складно, і взяла в руки викрутку”.
“Щодо важкості і легкості насправді абсолютно все воно іде в кайф, супроводжується шаленою підтримкою і неймовірною атмосферою, прекрасними знайомствами, прекрасними людьми, тому будівництво, навіть коли це фізично виснажливо, це все одно дуже емоційно приємно. І на таборах просто стається якась магія, коли волонтери до обіду працюють на будівництві, тягають цеглини, потім до ночі на волонтерській програмі, десь там у перерві встигаючи ще у волейбольчик пограти і після культурно освітньої програми вони ще тусять вночі там до другої ночі, а о сьомій підйом і всі стають бадьорі повні сил”.
БУР — це не лише будівництво, але й, як вже зазначила Мар’яна, освітньо-культурна програма: вечори настільних ігор, кіноперегляди, концерти, екскурсії тощо.
“Що мені найбільше запам’яталося з того, де я була, це, мабуть, вечір з кримськими татарами. Це було на таборі в Дрогобичі. І в Дрогобичі живе доволі така велика спільнота кримських татар. Вони запросили нас волонтерів до себе на простір, нагодували смачним пловом. Це був найсмачніший плов в моєму житті, і ми мали змогу поговорити з ними: це надзвичайно цікаво. Було дуже цінно обмінятись культурами, зрозуміти, як ми можемо взаємодопомога та, взаємотворити”.
“На кожному волонтерському таборі зазвичай виділяється один день, повністю вихідний, ми не працюємо і ми маємо виїзну екскурсію. Так я була в дуже красивих місцях в Тустані: на кар’єрах, здається, малахітових стовпах. Зазвичай вибирається якась цікава красива локація, де просто неймовірні пейзажі України. Плюс пам’ятаю ще проходив волонтерський табір в Пушкарівці: це неподалік від Петриківки, тієї самої, звідки прийшов петриківський розпис і власне, в нас був майстер-клас, ми ходили в музей, ми малювали петриківський розпис. І це теж дуже цікаво було”.
Мар’яна не лише брала участь у культурних івентах, але й сама організовувала їх.
“Моя роль у відбудові це безпосередньо залученість на будівельних роботах. Також я частково займалася організацією волонтерських акцій, культурних вечорів у Харкові, тощо. Але основна моя роль в харківському осередку – це було адміністрування акцій і івент менеджмент: умовно організація культурних подій”.
“Плюс є кілька разів їздила кемп-лідером на волонтерські табори від БУРу. Кемп-лідер це та людина, яка організовує культурно освітню програму над таборі. Власне, цю другу частину дня і відповідає за створення атмосфери і підтримку групової динаміки на таборі”.
З початку повномасштабної війни, як розповідає Мар’яна, організація зосередилась на відбудові помешкань для внутрішніх переселенців.
“Діяльність БУРу під час війни не зупинилася, а навпаки розширилась, тому що це була головна причина створення волонтерського руху. Під час умовно затяжної війни, коли не було активних військових дій, БУР перекваліфікувався на створення просторів для молоді, брав ширші спектри незахищених верств населення як бенефіціарів, а зараз акумулював свої сили саме на внутрішньо переміщених особах, допомозі їм і відбудові приміщень, які постраждали від російської агресії і мають важливе значення для міста чи населеного пункту. Наприклад, на Київщині ми відбудовували пожежну частину для рятувальників”.
Також на початку війни у БУР сформувався власний гуманітарний штаб: допомагав з гуманітаркою. І звичайно, волонтери, звичайно, підтримують учасників руху, які зараз служать на фронті.
Здебільшого БУР фінансується зарубіжними фондами: американським фондом “Мріємо та Діємо”, ще одним канадським фондом.
“Плюс у БУРу є власна програма залучення грошей, щоб бути не настільки залежними від зарубіжних фондів. Є така програма як “БУР друзі”. Це по факту патрони, які скидають кожного місяця якусь суму, і за це мають додаткові плюшки від спільноти. Але все одно переважно це зарубіжні фонди. Також, здається, були кілька проєктів у співпраці із польськими фондами, наприклад. У тому ж Дрогобичі поляки профінансували меблі, які поставили в гуртожитку для ВПО”.
Мар’яна також додає, що учасники БУР з часом стали для неї справжньою родиною.
“Ми часто зустрічаємось, переписуємось і насправді БУР сформував моє оточення, мою бульбашку, якій я дуже радію. І особливо команда осередку Харкову стала для мене родиною на певний період, тому зараз в принципі, моє оточення складається із людей, з якими я познайомилась на БУРі”.