«Свобода преси є принципом, який має бути виповнений для нас як для входу в європейську спільноту, щоб світ розмовляв з Україною як рівною державою в спільноті майбутніх демократій», — так віце-президентка Національного фонду на підтримку демократії, журналістка, американська науковиця та громадська діячка українського походження Надія Дюк говорила про потребу в шляху до свободи слова в Україні ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Вона присвятила своє життя і роботу розвитку просуванню свободи й демократії не лише в Україні, але й в усьому регіоні, який був під владою Радянського Союзу, а згодом звільнився від нього. Перша етнічна українка, що здобула докторський ступінь в Оксфорді. Дослідниця та викладачка, яка стала відомою експерткою з питань України та пострадянського простору у Сполучених Штатах, авторкою кількох книг та численних статей. Крім того, була членом престижної американської Ради з міжнародних відносин.
За день до смерті, 22 січня 2019 року, з ініціативи Надзвичайного й Повноважного Посла України у Сполучених Штатах Валерія Чалого, науковиця отримала від Петра Порошенка орден княгині Ольги III ступеня на знак визнання її життєвої праці у просуванні демократії та підтримці суверенітету України. Через ускладнення стану здоров’я пані Надія не змогла отримати орден власноручно.
Життєпис
Надія Дюк народилася у 1954 році у Великобританії. Туди батьки Марія та Петро Дюк, були змушені втекти від переслідувань радянської влади. Її батько був хорунжим Української повстанської армії. Під час Другої світової війни йому єдиному вдалося врятуватися з родини та виїхати до Великої Британії через табори біженців. Все своє життя, працюючи на заводі з виробництва автомобілів.
«Він був лідером українського відродження у Британії. Звідти пішло Надіїне переконання, бачення», — розповідає керівниця офісу Голосу Америки у Східній Європі та близька подруга Надії Дюк Мирослава Гонгадзе.
В університеті Сассекса, що у Великій Британії, дослідниця здобула ступінь бакалавра мистецтв з історії із відзнакою. Закінчила коледж Святого Антонія Оксфордського університету із захистом дисертації, присвячену публіцистиці Михайла Драгоманова XIX сторіччя. Так, стала першим доктором з проблем україністики.
Далі в Оксфордському університеті викладала радянську та російську історію, була науковою співробітницею британського Товариства досліджень Центральної Азії при університеті. З 1980-х років активно допомагала українській діаспорі та дисидентам.
«Надія виростала в другій частині 20 століття. Коли тебе питали: хто ти? А ти казав, що українець чи українка – такого поняття не було. Нести це українство у світі й вірити в те, що ця держава буде незалежною — вже тоді було великою перемогою і викликом. Вона мені розповідала, як вона прийшла на BBC і хотіла працювати в українській редакції, а її не було. Була російська», – ділиться Мирослава Гонгадзе.
Про здобуття ступеня доктора наук в Оксфорді журналістка розповідає, що для Надії цінно було показати що українці можуть це зробити. Це було як її особисте переконання, так і бажання показати приклад іншим. Щоб інші наслідували приклад та робили те ж саме.
Переїзд до США
Після того, яку у 1984 році Надія Дюк вийшла заміж за американського журналіста Адріана Каратницького, вона переїхала до США, Нью-Йорк. Згодом жила у Вашингтоні. До 1989 року Надія керувала програмами на підтримку демократичних рухів в Югославії та Радянському Союзі.
До того, як з’явилась інформація про смерть Надії Дюк, у коментарі для Голосу Америки Адріан Каратницький ділився, що у 1980-90-х роках вони були чоловіком та дружиною. Але, крім того, Надія та Адріан були соратниками у боротьбі проти комунізму і за встановлення демократії на пострадянському просторі. Разом писали книги, допомагали дисидентам, виступали за підтримку демократичних сил.
«У цій роботі вона керувалася своїм спокійним характером, непохитною відданістю перед усім іншим Україні, глибоким оптимізмом та вірою в те, що перемога буде за демократією. Вона була одним із ключових голосів у формуванні та спрямуванні допомоги в країни Центральної та Східної Європи у Вашингтоні. В цій діяльності її головним мотивом була робота заради вільної України в оточенні демократичних та дружніх сусідів. Україна, її культура, історія та доля були в основі її ідентичності», — казав Адріан Каратницький. Він очолював «Дім свободи» в 1994—2004 роках, старший науковий співробітник Атлантичної ради та співдиректор фонду UJE (Ukrainian Jewish Encounter).
Національний фонд за демократію
Надія Дюк починала свою роботу в NED на посаді програмної співробітниці у 1987 році, через три роки після заснування Фонду, а згодом очолила його грантову діяльність в Європі та Євразії, надаючи важливу підтримку незліченним групам громадянського суспільства по всій Східній Європі та Радянському Союзі. Пізніше працювала з програмами в Латинській Америці та Карибському басейні, а також в африканських країнах. У своїй роботі спиралася на глибокі знання та дослідження про різні народи Радянського Союзу та поневолені нації.
В некролозі про віце-президентку Надію Дюк Барбара Хейг, яка у 2019 була заступницею президента фонду з питань політики та стратегії і працювала пліч-о-пліч з Надією протягом десятиліть, писала:
«Внесок Надії в діяльність NED, України та демократичного світу в цілому неможливо виміряти. Зі своєю спокійною грацією вона вела добру боротьбу, знаходячи та виховуючи молоді покоління демократичних активістів по всій Євразії, допомагаючи їм визначати та знаходити конструктивні шляхи для досягнення своїх мрій».
Особисто Хейг додала: «Надія любила гуляти бічними вуличками міст Східної Європи, розшукуючи в маленьких запилених крамничках найкращі історичні карти України та прикордонних територій, а також була відданою учасницею хору у своїй церкві та на вечірках NED Holiday»
Науковий доробок в дослідженнях політичних процесів
До призначення на посаду віце-президентки Національного фонду за демократію Надія Дюк викладала радянську політику та історію Росії, була науковим співробітником Товариства центральноазіатських досліджень.
Була членкинею Ради у справах міжнародних зв’язків. Входила до «Вашингтонської групи» українців. Головною редакторкою лондонського видання Soviet Nationality Survey. Серед публікацій — дві книги у співавторстві «Приховані нації: Народ кидає виклик Радянському Союзу (1990) та «Нові нації, що підіймалися: Падіння Радянського Союзу і виклик незалежності (1992), в яких детально описується боротьба цих народів за свободу та самовизначення.
Статті журналістки публікувалися у Washington Post, The Washington Times, Journal of Democracy, Orbis, The World and I, Azerbaijan International, а також у російському журналі «Громадська думка».
Також Надія виступала на CNN International, National Empowerment TV та Worldnet TV. Радіоінтерв’ю експертки звучали на Національному громадському радіо, BBC, «Голосі Америки» та «Радіо Свобода». Мовила на Капітолійському пагорбі перед Комітетом з міжнародних відносин Палати представників Конгресу США.
«Ми вийшли на Майдан у пошуках Європи, а натомість ми знайшли Україну»
Надія Дюк досліджувала процеси під час Помаранчевої революції в Україні 2004 року, потім Майдану та Революції гідності. Вона була в Україні в грудні 2013 року під час першого тижня подій, у квітні 2014 року у складі місії спостерігачів за виборами. Також у складі делегації, що спостерігала за президентськими виборами 25 травня.
У статті «Finding Ukraine» для Journal of Democracy, що вийшла у 2014 році йшлося, про те, що протягом останніх двох десятиліть, кожного разу, коли Майдан Незалежності в українській столиці заповнювався протестувальниками, наслідки давалися взнаки не лише по всій країні, але й по всьому світі.
«Коли громадяни України після Майдану готуються до нового етапу свого життя, який може охоплювати невизначений період збройної боротьби на сході, одна фраза, яку часто чули фраза, яка, здавалося, більше, ніж будь-яка інша, підбивала підсумки: «Ми вийшли на Майдан у пошуках Європи, а натомість ми знайшли Україну», – писала Надія Дюк.
Молодь як рушійна сила громадянського суспільства в праці Надії Дюк
2012 рік. В Києві відбулася презентація книги “Наступне покоління в Росії, Україні та Азербайджані: молодь, політика, ідентичність та зміни” Надії Дюк. Згодом книгу представляли в Посольстві України в США.
Зокрема у 2000 році, коли очільник РФ Володимир Путін швидко став лідером, а потім і першою особою в Росії, Надію Дюк зацікавило, як вона пояснювала, — яку ж роль у політичному житті відіграє молодь, особливо та, яка народилася після Радянського Союзу. Який тип лідерів виросте із цього покоління і чи буде воно спроможним запровадити демократію у пострадянських країнах.
За допомогою фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва було зроблено спеціальні опитування громадської думки Росії, Україні та Азербайджані, які аналізували залученість молоді до політичних процесів у цих країнах. Як зазначала авторка, за 20 досліджуваних років, стало очевидним, що молодь відіграє визначну роль у впровадженні демократії, в той час, як її політична активність у різних країнах мала різну підтримку.
Під час презентації книги дослідниця виокремлювала, що молоді українці у порівнянні з російською чи азербайджанською молоддю, мають яскраво виражені антиурядові настрої. Оскільки вони мають найменше довіри до президентів, парламенту та більшості інших владних інститутів.
«Надія хотіла бачити позитивне в цьому розвитку. І, як на мене, не завжди дуже реалістично на це дивилася», – ділиться Мирослава Гонгадзе, відповідаючи на запитання про книгу. «Вона хотіла зробити суспільний зріз того періоду часу. Побачила молодь, як прошарок суспільства, який буде визначати майбутнє розвитку цього регіону. Настільки вірила в Україну, як перспективну демократію».
Значення освіти та свободи слова
Пані Надія вважала, що роль та освіта молоді в громадянському суспільстві є ключовою, особливо коли йдеться про недемократичне суспільство і намагання зрозуміти як відбуваються політичні зміни.
«Якщо старше покоління бізнесменів і політиків хоче мати впевненість, тверді підстави, аби Україна виправдала ті очікування, які були у всіх 20 років тому, то дивитись треба саме в систему освіти, щоб давати молодим людям можливість проявляти свої ініціативи, ідеали та підтримувати їх в цьому», — говорила Надія Дюк в одному з інтервʼю.
Тоді як свободу преси бачила принципом, який має бути виповнений для нас як для входу в європейську спільноту. Щоб світ розмовляв з Україною як рівною державою в спільноті майбутніх демократій.
«Я мала прекрасне життя»
Надія Дюк померла 23 січня у віці 64 років внаслідок тривалої хвороби. Про це на її сторінці повідомила сестра, де сказала, що вона померла мирно вдома після довгої боротьби зі своєю хворобою. Також повідомило посольство України в США.
Як писав віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович, востаннє Надія була в Україні у листопаді 2016 року, під час відзначення 40-ліття Української гельсінської групи та в часі ІІ Кримського форуму.
«Це стало тепер дуже символічним, бо ще з 1980-х років, коли Надія Дюк завершувала свою дисертацію в Оксфордському університеті й приступила до викладацької праці, вона присвятила себе сприянню боротьбі українських дисидентів і політв’язнів. Ця справа вимагала значної самопосвяти, бо треба було по крупинках збирати інформацію, яка ледь просочувалася крізь високу “залізну завісу”, систематизувати її та знаходити способи оприлюднити у вільному світі”.
Колишній чоловік Надії – американсько-український історик і політолог, член «Атлантичної Ради» Адріян Каратницький – у дописі на Facebook писав після її смерті, що вона «ніжна душа, яка допомогла так багато і була настільки щира в її любові до України. Чудова жінка, яка так багато зробила, щоб зробити світ кращим через свій інтелект, співчуття і сталеву рішучість».
Президент Національного фонду на підтримку демократії Карла Ґершман, опублікував на сайті «Атлантичної ради» некролог. Там зазначалося, що протягом кількох днів після смерті Надії, в NED надсилали велику кількість повідомлень зі співчуттями та словами пам’яті.
«У посланнях, які ми отримали, є багато спільного: згадують про величезні знання і мудрість Надії, її благодать і спокій, здатність навчати та надихати, її любов до України і її відданість захищати свободу і гідність людей будь-де. Її називали «силою добра у світі», «сильним візіонером» і «янголом свободи, людяності та гідності… А деякі повідомлення наголошували на незвичайній здатності Надії поєднувати ідеї та дії в просуванні її демократичних ідеалів», – йдеться у некролозі.
«Україна завжди була ключовою в її аналізі світових процесів»
Під час невеликого інтерв`ю, що стало її останнім, Надія Дюк сказала Мирославі Гонгадзе, що Надія мала прекрасне життя. Вони були близькими подругами впродовж 18 років. Познайомилися у 2001 році. Так, керівниця офісу Голосу Америки у Східній Європі та близька подруга Надії ділиться, що вона була авторитетом і ключовою людиною як у Національному фонді за демократію, так і у Вашингтоні стосовно України та регіону.
Про те, як би Надія переживала повномасштабну війну і якою вона уявляла Україну, Мирослава Гонгадзе гадає, що їй було б дуже важко все це бачити.
«Це така її була вся діяльність — направлена на допомогу Україні. Варто віддати належне саме її ролі розвитку громадянського суспільства. Україна завжди була ключовою в її аналізі світових процесів. І зараз ми можемо переконатися, що так і є. Бо від того, як закінчиться ця війна залежить глобальний демократичний рух. Це боротьба між автократією і демократією. Вона хотіла б бачити Україну здоровою, сильною демократією», — поділилася Мирослава Гонгадзе.
