Або побачити Барселону – і закохатися
«Літати літаком не страшно», – чула я у відповідь щоразу, коли питала досвідчених тревелерів про перший досвід подорожі цим неземним видом транспорту. Але це все одно ніяк мене не заспокоювало. Хоч і чудово розуміла, що польоту не уникнути, хвилювання нікуди не зникало. У день «ікс» подумки себе переконувала, що це те, про що я мріяла, тож якихось три годинки літаком – нічого страшного. Серце вистрибувало з грудей, очі бігали, а в голові скажено пульсувало. «І це я тільки зайшла до літака, ЩО БУДЕ ДАЛІ?» – питала я себе подумки. Коли літак почав підійматися, склалося враження, що голова ось-ось вибухне від напруження, а всередині не метелики літали, а наче табун зі ста слонів топтався. Такого не відчувала навіть тоді, коли вперше закохалася. Я міцно заплющила очі, безнадійно чекаючи, коли мені покращає. Здавалося, ніхто на борту не розділяв мого страху, навіть маленькі дітлахи спокійно сиділи й бавилися.
За годину після початку польоту я нарешті зважилася глянути у вікно – від невимовної краси мені відняло мову та почало паморочитися в голові. Решту польоту я не могла відірватися від вікна. Де ми і що коїться, я зрозуміла, лише коли головний пілот анонсував зниження. Приземлятися було вже не страшно, ба навіть круто.
Після приїзду в центр міста одразу помічаєш дивну річ – усі вказівники написані двома мовами: іспанською й каталонською. Тут я зіткнулася зі справжньою проблемою, бо моя англійська тут нікому не потрібна. Довелося добряче попітніти, щоби розпитати в літньої іспанки, а радше каталонки, дорогу до Арки де Тріумф.
Арка де Тріумф у Барселоні. Джерело: barcelonalove.es
Перше, що впадає у вічі, тиняючись барселонськими вуличками, – це стиль будинків. Дивує, наскільки вдалим є поєднання модерних будівель із дивними формами зі старенькими спорудами барокового чи класичного стилю. Щодо звичайних житлових будинків, то кожен із них має свій стиль та свою родзинку. До прикладу, мешканці кожного будинку домовляються, якого кольору обрати штори на балкон. Звучить дивно, але виглядає дуже й дуже гармонійно. При тому обирають не просто загальні для усіх колір і стиль штор, а закуповують усім однакові. Коли я запитала у мешканки міста, чого так, то у відповідь почула: «А хіба буває інакше?»
Дівчина добре володіла англійською, тому на моє прохання стати особистим гідом за смачну паелью в ресторані на її вибір, Хулія погодилася дуже швидко. Тож висока, засмагла іспанка із темно-багряним волоссям та пірсингом у язиці стала моїм новоспеченим екскурсоводом. Спершу ми пішли у те місце, яке, за словами Хулії, «має побачити кожен турист». Це готичний квартал. Він кардинально відрізнявся від центру міста. Вузесенькі вулички, обідрані будинки, десятки мініатюрних кафе та забігайлівок. Гуляючи цими провулками, відчуваєш себе Гулівером, який ледь вміщається між будинками. Крім того, Хулія порадила мені міцно тримати свій рюкзак, адже район славиться і частими крадіжками. Здавалося, ще годину тому розгулювала просторими і безпечними вулицями Барселони, як опинилася наче в іншому місті.
Випивши по філіжанці смачної кави, ми попрямували до наступної точки нашого швидкоспланованого маршруту.
Іспанці, чи то каталонці, – люди, які нікуди не поспішають і страшенно люблять відпочивати. Це я зрозуміла одразу, коли страшенно захотіла поїсти. Ми з моїм тургідом провели годину в пошуках відкритого кафе. Адже конкретного графіку у них не існує; власники кав’ярень чи ресторанів закривають свої заклади тоді, коли їм зручно. Хулія мене попередила, що така ситуація і з продуктовими магазинами. На вихідних вони взагалі не працюють. Тому купувати продукти порадила заздалегідь.
«У вас культ собак», – розповіла я про свої спостереження Хулії. Вона запевнила, що це справді так. Собак тут вигулюють навіть у спеціальних візочках, щоби ті не втомлювалися.
Парк Гуель у Барселоні. Джерело: barcelonalove.es
За день ми нагуляли понад 20 кілометрів і відвідали всі головні туристичні пойнти, які я заздалегідь пригледіла в Інтернеті (це можете зробити і ви за першим ліпшим посиланням, тому тут не про них). За розмовами про менталітет іспанців та архітектора Гауді зовсім не помітили, як день добіг свого кінця. Його завершення ми вирішили відзначити смачною паельєю з морепродуктами у галасливому ресторанчику на головній вулиці міста – ла Рамблі. Туристів у Барселоні і справді багато. Але це не заважає насолоджуватися красою, оригінальністю та теплом цього іспанського міста. Не дивно, що його називають туристичною меккою. Чи не у кожен барселонський фонтан того дня я вкидала монетку. Просто дуже хочеться повернутися туди знову. Не знала, що так швидко можна закохатися.
Ділилася враженнями Оксана Думська